Журналістам

Цей вірш вартувало б присвятити до дня журналіста. А він взяв і написався просто так. Якщо написався, то чого чекати? Я дарую його журналістам і тим, хто готовий його прийняти. Будьмо!

 

Про космонавтів пишуть, про артистів,

А ще про тих, що й думати не слід,

А я про тих завзятих журналістів,

Про їхній незатьмарений політ.

Ні, не про тих, що заробляють гроші.

А чи здобудуть славу? Може й ні.

Ті, що несуть нелегку правди ношу,

Чомусь сьогодні до снаги мені.

Приймають духопелики і кпини,

А часом кулі. Хто їх захистить,

Коли на славні землі України

Налізло гаддя й голосно сичить?

Вони і слідчі, і економісти,

І детективи, і політруки.

Нехай живуть завзяті журналісти,

Що дивляться в майбутнє з-під руки.

Якщо мої слова комусь на втіху,

То дай Вам, Боже, сили і снаги.

Хай виступають сльози лиш від сміху,

А вороги хай гинуть до ноги.

Вас не спішать героями назвати,

Не щедро  нагороди роздають.

Дай, Боже, вам завжди перемагати,

За вас би випити, та я, нажаль, не п’ю.

 

Про лицаря й поета (в одній особі) О.Д.

Де є триста левів,

Там є і левиці –

Це не вигадка і не сон.

І знайшовся один

Романтичний лицар,

Що склав про них пісню,

А може шансон.

 

Подумала одна

Поважна левиця:

«Ах, який

Романтичний лицар!

Живе він у місті лева.

Жаль, що я не королева.

Я приручила б його –

І мала б поета свого.

Та чи захоче

Відважний той лицар

Просту левицю?

Ах!

Таке буває в казках».

 

Триста левиць

Закохалися в поета.

А що поет?

Він би для кожної з них

Написав би сонет.

І хоч поет той

Лицарем був з давніх літ,

Але реально,

Дуже реально,

Дивиться він на світ.

Він зміркував,

Він зрозумів,

Що того робити не слід.

Триста левів –

То вам не жарти.

Кожен з них

Чогось-таки вартий.

І що ж поет?

Сховав до шухляди

Написаний ним сонет.

 

Є тут ще

Невеличка проблема –

Левиці про неї мовчать.

Що той поет

Всупереч теоремам

Любить гарненьких дівчат.

Кожна з них

Схожа на левицю,

Прибрана, як на свято,

Та серед хлопців,

Знає те лицар,

Левів не так вже й багато.

Кожній з них

Присвятив би сонет,

Та знає поет:

Того робити не можна,

Бо дівчина кожна –

Майже королева

І дивиться на нього, як на лева.