Мене одну
А місяць зорі розсівав.
Він все чекав і виглядав
Мене одну.
Не виглядай, бо не прийду.
Забуду радість і біду –
Засну, засну.
Та мені не спиться.
Стукнула зірниця
У моє вікно.
Місяць теє знає.
Він мене чекає.
Вийду всеодно.
Забуду мамин оберіг
І тихо вийду за поріг.
– Я ось, – гукну.
Побачив місяць – і завмер.
Він буде бачити тепер
Мене одну.
Зірка з неба впала.
Я щось загадала.
Збудеться чи ні?
Місяць теє знає,
Зірку запитає
У височині.
Лежу без сну
В узголов’ї стояла ніч,
Сумна-сумна.
Нам би стрітися віч-на-віч,
Та я одна.
Я плекаю серед ночей
Мрію ясну,
Я лежу, не склепивши очей,
Лежу без сну.
Місяць дивиться у вікно:
– Чому не спиш?
Я йому розказала давно
Про тебе лиш.
Таємницю довірила я
Тільки йому.
Не твоя, давно не твоя.
Але чому?
Простелився весільний рушник
Через поріг.
Був ти мій, але раптом зник,
Бо ти не зміг.
Та велика свята любов –
То не для нас.
Та я хочу вернути знов
Той дивний час.
Веселий дивак
Така зимова прохолодна ніч.
Так холодно зіркам в нічному небі.
Тепло струмить з твоїх безсонних віч.
Зірки із заздрістю дивилися на тебе,
Бо ти в теплі, а їм світити треба,
Світити так, щоб місяць не сварив,
А він, бешкетник, сам дива творив.
Закоханим любові докидав
Та молодиць із хати викликав.
Влаштовував загублені побачення.
Для місяця ніщо не мало значення.
Головне – то любов,
Поцілунки й слова.
Він для того зійшов,
Щоб творити дива.
Якщо в когось дійде до весілля,
Подарує їм місячне зілля.
Якщо хтось просто так,
Від розваги й облуди,
Той веселий дивак
Їх картати не буде.
Посміхнеться –
І не осудить.
Світи
З неба дістань зорю,
Як обіцяв колись.
Не бійся, я не згорю,
І ти не обпались.
То було так давно,
Ти вже про те забув.
Як у німому кіно…
Ти тоді іншим був.
Що ж ти тепер мовчиш?
Слова не добереш?
Я нагадаю лиш,
А ти цей спогад зітреш.
Десь живуть інші світи,
Далекі, як я і ти,
Холодні, чужі і німі,
Винні ми в тому самі.
Мали – не зберегли.
Не вміли чи не могли…
Ти на орбіті своїй,
А я лиш супутник твій.