Від батьківських воріт

 

 

Дихає свіжістю м’ята

Шаленіє і дихає свіжістю м’ята,

Так, неначе на світі вона лиш одна.

Ожива в моїй пам’яті батьківська хата,

Моя батьківська хата в чотири вікна.

Тут на білій стіні рушники з образами –

Споконвічний найкращий в житті оберіг,

Тут живуть голоси мого тата і мами,

І від бід захищає високий поріг.

Та хатина ніколи не буде пусткою.

Тут живуть мої спогади і я живу.

Ходить мама, запнута білою хусткою,

І співає мені колисанку нову.

То огорне теплом, то сповине душу,

Смуток мій колисканкою відведе.

Я Ваш слід, моя мамо, квітками притрушу,

Бо такого тепла більш немає ніде.

На землі підростають мої онучата,

Від негод посивіла я, мамо, сама.

Як же жаль, що нема вже нашої хати,

Як і Вас, в цьому світі давно вже нема.

 

 

 

 

 

 

Море і я

 

Я дихала морем… У сні

За мною море

Засумувало,

За мною чайки,

Либонь, стужилися.

Так мало треба,

Треба так мало,

Щоб мені море

Раптом наснилося.

Протягну руку –

І пінна хвиля

Хлюпне солоної

Прохолоди.

Привіт тобі, море,

Стихіє бурхлива.

Я так люблю

Твої ясні води.

Я розумію:

Вода наснилася.

Прокинуся вранці –

А моря не буде.

Та все ж моя мрія

Маленька здійснилася:

Я дихала морем

На повні груди.

 

Мені  сниться море…

Мені так часто сниться Євпаторія,

Її спокійні, тихі вечори,

Курортний флірт – знайома всім історія,

Згадати гарно, що не говори.

Хтось взяв баян, і в танці закружляли

Ті, кому хміль не вийшов з голови,

А ми з тобою гречно розмовляли

І, як не дивно, ще були на «Ви».

Лунала пісня, море посміхалося,

Його не кожен слухати умів.

Русалки спали чи від нас ховалися,

Їх більш ніхто полохати не смів.

Гриміла ніч розпусними цикадами,

То їхня ніч і їхня територія.

Світилось небо зірок міріадами.

Мені так часто сниться Євпаторія.