Вийшло – як вийшло

Хтось позаздрив, а хтось побажав мені зла.

Якщо чесно, то все це такі дурниці.

Я колись нерозумною все ж була.

Поряд люди жили, сірі і ниці.

Я хотіла їх витягнути з болота.

Кропітка і марудна, невдячна робота.

Головне ж у душі. Душу як очистити?

Коли бруд довкола, хочеш бути чистим ти?

А я не боялася бруду.

Хотіла допомогти ницому люду.

А вийшло – як вийшло.

Я нікого не врятувала,

А тільки на лихо

Сама ницою стала.

А може здалося?

Шлях життєвий такий непроторений.

Так, так, це здалося.

І світ білий а не потворний.

Я тільки не знала,

Що все це від болю і спраги.

Долала, долала

Буденні нікчемні справи.

 

Маленьке і велике диво

Я позичу у бабусі внучку,

А у тата з мамою донечку,

Ваше диво і ваше сонечко.

Одягну їй місячну обручку.

Не хвилюйтеся, я не назовсім.

Заколишу її в сповиточку,

Наколишу їй зоряні сни,

Наспіваю їй долю щасливу

І віддам її вам,

Усміхнену і не плаксиву.

Вашу внучку і вашу донечку,

Велике диво і маленьке сонечко.

А у мене три сини,

Цвіт від цвіту.

Я їм подарувала світ,

І їх подарувала світу.

Це так природно

І так правдиво,

Маленьке і велике диво,

Бо сини і донечки –

Це наші сонечка.

 

Не треба плакати, доню

(своєї доні не маю, що ж напишу для чиєїсь)

Я підставлю свою долоню,

Збираючи доньчині сльози.

Не треба плакати, доню.

У тебе ще все попереду.

Ще будуть місячні ночі,

Ще будуть сонячні ранки

І буйні весняні грози.

Минеться. Залишиться спогад

Про першу любов і про… зраду.

Болітиме довго-довго.

А може й усе життя.

І тут вже нічого не зробиш,

Це доля кожної дівчини.

Незраджених дуже мало.

А може нема їх зовсім.

А може вони не окроплені

Літніми теплими зливами?

А може вони не любили.

То й не були щасливими.

Не треба їм заздрити, донечко.

Не треба плакати, доню…

 

 

Панянка

Хто тебе виховав, пишна панянко?

Аж сором бере за твоїх батьків,

Що не будили тебе спозаранку

Й не посилали пасти корів.

Не заставляли носити воду

І хліб пекти, й по телята йти,

Все берегли твою пишну вроду.

От і виросла ти.

Нічого не хочеш, нічого не вмієш,

Ти не така, як усі. А яка?

Невже ти того не розумієш,

Що вийдеш заміж за пияка?

Ніхто путній на тебе і не подивиться,

Так чомусь здається мені.

Бо кому потрібна така лінивиця?

Погуляти можна, а заміж – ні.

До вроди і розуму б не завадило.

А якщо ні, то були б хоч гроші.

Дівчата тепер усі хороші.

Дзеркало ще ні одну не зрадило.

Біля дзеркала сяде – і як картинка.

Всі знають, що таке мальовидло.

А ти не занудилась? Тобі не набридло?

Он у небі плаче мала хмаринка.

З неба манна давно вже нікому не падає.

І тобі не впаде, не сподівайся.

Інколи до розумних порад дослухайся.

Для тебе поки що рада є.

Берися за розум, поки не пізно,

Білі руки свої привчай до роботи,

Бо час у тебе спитає грізно:

• Про що досі були твої турботи?

І хліб пекти,

Й по телята йти –

То може й вдасться

Василя знайти.