, аж поки не дослідив, що  у його Валі є коханець Це вже було занадто. Такого Юрко терпіти не збирався. Спершу вони роз’їхалися, а з часом і розвелися. Здається, ніхто з того й не дивувався, бо всі вже добре знали Валентину з її нелегким характером.  Юркові співчували і радили йосму то одну, то другу самотню жінку. Він до тих рад не дослухався, бо женитися ще раз не збирався. Пожив, понудив світом ще якийсь час по найманих кутках, а з часом таки спромігся купити собі хату.

– Хто ж на таке сподівався? – Зітхала я при зустрічі з Юрком чи й без нього.

– Думалося, що все буде добре. І чого вого так?..

– Бо я кривий і долю маю криву. А ще тобі таке скажу: не можна женитися без любові. Навіть на старші роки. Як зараз подумаю… Треба було мені таки сходитися з Олександрою.

– То може ще й зараз не пізно?

– Е, ні, вже пізно. У неї вже онуки, та й у мене… Незабаром будуть. Так, на добрий вечі ще можна, а на азовсім… Ні. Добре, щоя маю свою хату. Бо таки чужа хата –  не своя. А в своїй хаті і правда своя.