День був пасмурний. Час від часу пускався йти дощ.

«Це вже надовго, – зітхнула Олеся. – як восени».

Упоравшись з дробиною та худобою, Олеся сіла в хаті щось шити. Хатньої роботи зажди назбирувалося.

• Темно в хаті, хоч серед дня світо світи, – сказала сама до себе. Та не світила.
• І що той Петро там робить? Роботи ж у полі нема. Певно, щось ремонтують. Знову прийде, як той салник. Не доперешся. Правду Орися казала. Та що з тієї правди? Кажуть, покинув її той інтелігентний любас. Олеся не бажала їй зла, та ще за Петра образа й досі пекла. Дурне дівчатисько. Однак шкода дівчини.

Зиркнула у вікно – аж здивувалася.

«Хто ж це іде?.. таки, либонь, Орисина мати. Таки вона. Дощ січе, а вона накрилася теплою хусткою та й іде. То гостя не часта. Не любить по хатах ходити. Щось, видно, доконче треба».

Аж гостя в хату.

• Доброго дня.
• Дай Боже здоров’я. Сідайте.

Та й далі схилилася над шиттям.

• Така погода, то я собі подумала, що ти в хаті.
• Та в хаті. Бо до чого візьмешся в таку непогідь?
• А моя Орися хліб пече. Така вже господиня з неї. Повіриш, я такого хліба не спечу.
• Допомога вам буде.
• Таки буде. В невістки її не віддам.
• Ясна річ. Одна ж.
• А я хотіла, Олесю, з тобою де об чім поговорити. Знаєш, так, по-жіночому. Щоб тільки між нами.
• То я з вами.
• Воно мені якось ніяково починати таку розмову, та вже мушу.
• Та кажіть. Що там у вас?
• Та що ж у мене? Та Орися.
• А що Орися?
• Та скажу тобі так: дуже зле, що Петро та Орися розбіглися.
• І я думаю, що зле. Та що вже тут поробиш? Сталося як сталося. Чи то доля, чи дурний розум. Та що вже тепер?
• А я думаю, що це можна якось поладнати. Вони молоді, дурні, а ми таки старші. Мусимо їх припам’ятати. Нехай би таки сходилися та й би жили. Поговорила б ти з Петром, а я з Орисею. В житті всяко буває. Буває ж таке, що чоловік замолоду гуляє, а потім до жінки вертається. І живуть.
• Дурні жінки, що згуляних чоловіків приймають. Я б такого не прийняла.
• А я так думаю, що Петро та Орися молоді та гарні. Яка б з них пара була.
• Е, тітусю, то вже пропало. Двічі в одну річку не увійдеш. Скажу вам те, що думаю. Ваша Орися з Петром обійшлася зле. Він їй того не простить.
• А може б ти якось з ним поговорила?
• І не подумаю.
• Спробуй, голубко. Христом-Богом тебе молю.
• І пробувати не буду.
• Така гарна пара.
• Була. Брудний шоферюга не для вашої інтелігентної Орисі. Вона задуже інтелігентна. Наче не з нашого болота виросла. Скажу більше. Вже на мене не ображайтеся. Якби Петро простив таку зраду, я перша перестала б його поважати.

Жінка стиснула губи, встала і пішла,  не прощаючись. Дощ саме припустив з новою силою.