ПОРОЗУМІЛИСЯ

ПОРОЗУМІЛИСЯ

Петро і Антін вчилися разом в школі. Друзями великими не були, але й не ворогували і не билися ніколи. А потім розійшлися і не прагнули  зустрічатися. В кожного склалося життя по-своєму. Так проходили роки, десятиліття. А тут якось під вечір зайшов Антін до Петра і виглядало так, ніби вони тільки вчора  бачилися. Горілок Петро розпивати не любив, тому взяв кілька пляшок пива. Отак і сиділи допізна, розмовляли про всяке, а Петро все ламав голову: що привело до нього Антона. Не прийшов же він просто так – це очевидно, бо ж не приходив стільки літ.

Погода вкрай зіпсувалася. Вітер гуде за вікном, потужно, нестримно. Розтинає тишу ночі крилами могутнього дивоптаха і гуде, і шумить, і свище, і сміється з нас, безсилих  людей, що не можемо ми його ні зупинити, ні приборкати, а терпимо його бешкети, а часом і руйнівну силу. Коли вітер нарешті вгамується, латаємо покрівлі, ремонтуємо пошкоджені електричні дроти. А що зробиш? Ради на те нема. Стихійне лихо. Потягуючи пиво, Петро міркував про все це в голос, не чекаючи ніякої реакції від Антона. Але Антін неначе тільки й чекав тих Петрових слів.

– А може від того вітру можна якось застерегтися?

– А як ти застережешся? Ну передали синоптики штормове попередження. То й що? Хіба в хаті сидітимеш. Тоді єдина втіха, що тобі на голову нічого не впаде. А де гарантія, що вітер не зірве покрівлю з твого будинку? Нема такої гарантії. Отож-бо й воно.

– Послухай, а може вітер і справді жива істота, як про це часом пишуть фантасти? Адже вірили в таке наші далекі пращури.

– Ти хочеш сказати – язичники?

– Ні, я так не хочу сказати. Я хочу сказати, що вони були не дурні.

– І що ти пропонуєш? Повернутися нам назад у часи Перуна і Даждь-Бога?

– І зовсім нема потреби повертатися. І в наші дні є люди, котрі не прийняли нав’язаної нам чужої віри, а зберегли віру в наших древніх богів.

– РУНвіра? Перестань. Хто може серйозно сприймати в наші дні поклоніння сонцю чи грому?

– Ми говоримо про вітер.

– А що вітер? Стихійне лихо, сила, непідвладна людям.

– От саме так, непідвладна людям. А чому не припустити, що вітер – це жива… Ну, не істота, це смішно. Що вітер – це жива сила, на яку можна вплинути.

– Ну-ну. І як же ти на нього хочеш вплинути? Принести йому жертву, як це робили колись? Тебе, наприклад.

– А чому відразу мене?

– Бо я на таке не погоджуся. Чи пошукаємо бажаючих? То ми їх не знайдемо, запевняю тебе.

– Даремно ти так думаєш.

– А й справді. Є ж у нас тепер і сатаністи, і ще всяке-різне, що не вміщається у здоровий глузд. Людям дали свободу, а вони не знають, що з нею робити, от і блазнюють. Словом, з тобою все зрозуміло: РУНвіра, фантастика, жертвоприношення.

– А я на твоєму місці з такого не сміявся б.

– Я поважаю чужі погляди на світ і, якщо хочеш, на релігійні конфесії. Але пробач, ти мене не переконав. РУНвіровцем я стати не готовий.

– Тоді будеш потерпати від стихійного лиха, як і всі.

– А тебе Бог вітру пощадить?

– Можливо.

– Послухай, а ти часом не молишся тим нашим далеким богам?

– Молюсь. А що?

– А до церкви не ходиш?

– Ходжу. А що?

– Поклоняєшся двом релігіям одночасно? Так, про всяк випадок?

– А ти ні одній?

– Принаймні, так краще, чесніше. Хоча ти не правий. Я вірую в Ісуса Христа, сина Божого, в його дивовижне народження, смерть і воскресіння.

– Щось я не помічав за тобою рвійного поклоніння християнським богам.

– Тому й прийшов?

– Тому й прийшов.

– Щоб ти знав: поклоніння не богам, а Богу, триєдиному. А що ти не помічав за мною… Бо моя віра не на показ. Я грішний, як і більшість людей сього  світу. Не ходжу ревно до церкви, не знаю досконало «Біблію». Але я християнин. А колись Бог вже мене буде судити і тоді вже вирішить, чи простити, чи…

– І ти серйозно в те віриш?

– Уяви собі. Значно серйозніше, ніж ти в свою РУНвіру.

– І твій християнський Бог захистить тебе від стихійного лиха?

– Звичайно. Якщо захоче.

– А що треба, аби він захотів?

– Молитися. Ревно і щиро молитися.

– Якщо чесно, то я й не думав, що ти такий.

– І хотів мене загітувати в РУНвіру? Не вийде, брате. Мене вже агітували представники всяких сект. І головне: кожен агітатор запевняє, що тільки їхня віра істинна. Але я в своїй вірі непохитний. Хоч не фанат, не ревний прихожанин, але непохитний. Це правда.

На столі стояло недопите пиво, а за вікном продовжував бушувати штормовий вітер, підтверджуючи правдивість попередження синоптиків.

 

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

4 × five =

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.