Дід: Насте, ти чуєш мене?

Марусин голос (приглушений далиною, а може й століттями): Чую.

Дід: Ставай на свій весільний рушник. Він тобі допоможе.

Маруся (з натугою): Не можу. Важко мені. Ой, важко.

Дід: Мусиш, роксолано. Це твій весільний рушник. Він поверне тебе до нас.

Маруся: Не можу. На мене навалилася глиба часу.

Дід: Спробуй ще раз, хурем. На тебе тут чекає Левко.

Дід (до Левка): Озвися до неї.

Левко: Марусю, Марусечко, я люблю тебе. Де ти, моя пташко? Поспішай на наше весілля.

Голос Марусі: Я вже… Стою на весільному рушнику. Він… Пливе по морю і не тоне.

Дід: Пливи, дівчино, на голос трембіти.

 

(Дід грає)

 

Автор: Розвидняється, а потім настає день. Потічком проти течії пливе весільний рушник. На ньому стоїть Маруся. Побачила Левка і вийшла на берег, вихопивши з потічка рушник. Молоді обнімаються. Дід тим часом зникає.

Левко (випускає Марусю з обіймів): О, а куди ж подівся дідусь? Я ж хотів йому подякувати.

Левко (голосно): Дідусю, ми вам дякуємо.

Обоє: Дякуємо.

Голос діда (здалеку): Будьте щасливі, діти.

Кобзар (співає):

В Царіграді на базарі,

В Царіграді на базарі,

Де збирається торговина.

Там брат сестру запродає,

Там брат сестру запродає.

Та не знає, що взять має.

Вона сама собі ціну знає.

Бере гроші, не лічачи,

Срібло-злото, не важачи.

Срібло-злото, не важачи,

Китаєчку, не мірячи.