Кобзар (співає гучніше):

 

Став брат сестру з рук здавати,

Татарина научати.

– Татарине, презлий пане,

Не дай дівці заплакати.

Не дай дівці заплакати,

Свою землю поглянути.

Свою землю поглянути,

Отця-неньку спом’янути.

Дівка-бранка не втерпіла

Свою землю поглянула.

Свою земля поглянула,

Отця-неньку спом’янула.

 

Жіночий голос: Ні, хто все-таки його пустив? Ах, так. Цей кобзар не з нашого століття. Понаплутували щось наші чаклуни, а ти ламай собі голову.

Маруся: Я теж не з вашого століття. Благаю вас, відпустіть мене додому.

 

(Плаче)

 

Жіночий голос: А ти гадаєш, Настя Лісовська не плакала і не просилася додому? Ще й як просилася. Та хто слухає дівчину? Особливо, коли та дівчина гарна.

Маруся: Але ж я не Настя Лісовська.

Жіночий голос: Ти з Рогатина?

Маруся: З Рогатина.

Жіночий голос: То чому ти не могла бути колись Настею Лісовською?

Маруся: Бо це було давно. Мене ще тоді не було на світі.

Жіночий голос: Е, мила моя, хто те може знати, як воно буває насправді? Ну, перестань побиватися та й пішли. Треба готуватися до зустрічі з султаном. Сьогодні він буде на тебе чекати. Повір мені, це дуже відповідально.

Маруся: Не піду. Ви не маєте права.

Жіночий голос: Ну, люба моя, поки що ти ще тут не маєш ніякого права. Будеш мати, але ще поки не маєш.

Маруся: Не піду. І можете тут мене хоч убити.

Жіночий голос: Насте, не дурій. Ти вже знаєш історію. Ти знаєш наперед, яка слава тебе чекає. Слава Роксолани.

Маруся: Не треба мені слави. У мене хлопець є, Левко. Я люблю його. Я вийду за нього заміж.

Жіночий голос: Забудь. Твій Левко від тебе за кілька століть попереду. Тебе чекає слава султанші. Твій султан заради тебе забуде про свій гарем. Ти будеш творити закони. Ти піднесеш жінку на небачений досі рівень. Ти врешті-решт зупиниш напади на Україну. Чи вартує твоя впертість, щоб всім тим знехтувати? Історію змінити не можна. Так було.

Кобзар (співає):

Де взялась на морі хвиля,

Всі кораблики побила.

Всі кораблики побила,

Татарина й утопила.

Татарина й утопила,

Неволюницю зоставила.

Невольницю зоставила,

В свою землю викинула.

Отця-неньку спом’янула –

В свою землю жить попала.