ТЕТЯНА КЛУБОК
ПОЛОНЯНКА СТОЛІТЬ
Радіоп’єса
Містерія чи казка
Дійові особи:
Дівчина, Маруся;
Бабуся, ворожка;
Голос кобзаря;
Потаємний шепіт;
Жіночий голос;
Дід, мольфар Михайло;
Левко.
Автор: Дівчина сидить під яблунею і вишиває. Вона схилилася над вишиттям і не бачить, що з-за дерева за нею спостерігає старенька бабуся.
Дівчина (співає):
Зелененький барвіночку,
Стелися ще нижче,
А ти, милий чорнобривий,
Присунься ще ближче.
Ще, ще, ще, ще, ще ближче…
Автор: З-за дерева виходить бабуся.
Бабуся: Добрий день тобі, дівчино.
Дівчина: Ой! Доброго здоров’я і вам, бабусю. Як ви мене налякали.
Бабуся: Чого ж ти, дитино, злякалася?
Дівчина: Не знаю. Від несподіванки мабуть.
Бабуся (дивиться на вишиття): Рушник… Весільний, мабуть?
Дівчина: Так. У нас кажуть, що кожна молода має сама собі весільний рушник вишити.
Бабуся: Так, так… І я колись вишивала. Гай-гай… Давно це було… Рушник можна вишити, а долю не вишиєш… Ти – Маруся. Правда?
Дівчина: Так, Маруся. А звідки ви знаєте?
Бабуся: О, дитино, я багато чого знаю. Я – ворожка.
Дівчина: Ой!
Ворожка: Ти хочеш знати свою долю?
Маруся: Ой, дуже хочу.
Ворожка: Тоді приходь сьогодні опівночі до річки – і знатимеш. Тільки нікому нічого не кажи, бо ворожіння пропаде.
Маруся: Але ж опівночі – це страшно.
Ворожка: А чого тобі боятися? Татари тепер не нападають, та й розбійники у вашому краю, либонь, не водяться.
Маруся: Та не водяться, однак страшно. А чому ви, бабусю, про татар згадали?
Ворожка: Та було колись… То ти прийдеш?
Маруся: Прийду.
Ворожка: Тільки, щоб нікому.
Маруся: Та добре вже. Нікому.
(Притишено чути пісню кобзаря)