Весілля восени – це прекрасно. Але як на мене, то краще весною. Все цвіте, пишається, сонце наче радіє за молодих. І люди по-святочному прибрані. Словом, весілля весною – це таке свято, що й земля радіє. От і Настуня. Чепурила хату, прибирала до Великодня, а знала, що й до весілля. Мало бути незабаром після Паски.

Таки побігла до свого комбінату. Бо куди ж ще мала йти, аби пошити весільну сукню? Прямісінько до своєї майстрової Марії Григорівни. Та зустріла її привітно, наче аж втішилася.

– Що? Прийшла? Я так і думала, що прийдеш. Бо де ти ще тут роботу знайдеш?

– Маріє Григорівно, я…

– Все буде добре. Ніхто тобі не дорікне. По молодісті чого не буває. А вже Валерій Павлович як зрадіє. Він увесь час за тебе питає. Я поставлю тебе до доброї машинки та й зароблятимеш, будь спок. З твоїми руками…

Марія Григорівна сипала скоромовкою, не давала Насті і слово вставити. Дівчина розгублено стояла і м’яла в руках свою торбинку. І нарешті таки вловила паузу.

– Маріє Григорівно, я не тому прийшла.

– Не тому?..

Тепер розгубилася майстрова.

– То чого ж ти мені голову морочиш?

– Я прийшла до вас, щоб пошили ви мені весільну сукню.

– Весільну сукню? Ах ти, шерехвістка! Весільну сукню їй треба.

Було не зрозуміло, чи Марія Григорівна сердиться, чи рада за Настю.

– Ви не думайте, я заплачу. Скільки треба.

– Добре, сонечко, добре. Пошию я тобі весільну сукню. Та таку, що всі дівчата луснуть від заздрості. Буде, як з американської посилки.

І розцілувала Настю. Від майстрової повіяло цигарками і міцними майже чоловічими парфумами.

 

По селі ходила молода з дружками. Дівчата повбирані в вишиванки та стрічки.

– Як колись, – шепталися поміж собою старші жінки. По селі ходила молода з дружками. Тільки замість таких звичайних слів «просили тато і мама» молода казала:

– Просила бабуся Харитина і я вас прошу…

І дехто з жінок витирав сльозу. А Настуня не минала жодної хати – всіх просила на своє весілля. Всі Лащинці мали знати, що сирота заміж іде. Дєтдомовка, що покликана бути онукою. Дехто наділяв молоду грішми, дехто благословляв, а вона ходила та й ходила по селі зі своїми дружками, і з нею в кожну хату заходило людське щастя і сонячний промінчик. І не було у селі жодної людини, котра б не пораділа за дівчину, не побажала б їй щастя і добра.