А завтра перед тим, як приступити до роботи, прийдеш до мене, щоб я дав дозвіл на допуск. І щоб мені, як шкло. І на премію в цьому кварталі не розраховуй.

– Це із-за тієї сучки?

– А за брутальність ще будеш мати догану.

– Вікторе Романовичу!

– А як ти думав? Зарвався, хлопче. А зараз налагоджуй машину, проси у дівчини вибачення і маршуй звідси. Бо ще хтось побачить – то й мені влетить. За порушення трудової дисципліни і технічної безпеки.

По короткому часі машина запрацювала. Василь матюкнувся та й пішов, так і не вибачившись, а Віктор Романович скрушно похитав головою і сказав:

– Нажила ти собі, дівчино, біди з тим хлопцем. Василь – хлопець некерований, а наладник добрий – то й тримають. Другого давно вже звільнили б, а його не звільняють. І премію йому дадуть, що б я там не казав. Отакі пироги… І нащо тобі треба було з ним зачіпатися?

– Та який би дідько з ним зачіпався! Сам липне, як шевська смола.

– А ти б якось делікатніше з ним.

– То я, по-вашому, мала б з ним лягти, бо він так хотів? Тоді було б делікатніше.

Чоловік зашарівся. Дівчина була вже занадто відверта. Це межувало з грубістю.

– Ну… Лягати чи ні – це справа особиста. Але конфліктувати на роботі не бажано.

– То виходить, що я ще й винна?

– Та ніхто тебе не винує, але треба якось…

– Зрозуміло. Треба з кожним пияком спати, щоб нікого не образити. Тоді і премія буде, і будеш на доброму рахунку.

– Але ти, Насте, грубіянка. Просто вульгарна. Так негарно. Ти ж дівчина. Та берися вже за роботу. Он майстрова біжить.

По цеху і справді до Насті бігла майстрова. Це виглядало дуже кумедно. Бо вона була маленька, кругленька, надміру повна, великі неохайно прибрані груди підстрибували в такт її бігу. Ще здалеку вона зарепетувала:

– Насте, в чому справа? Чому не працюєш? План і кінець місяця це не для тебе? А ви, Вікторе Романовичу, теж на молоденьких задивляєтесь? Соромно! Від вас я такого не сподівалася.

– Та в неї машинка зіпсувалася. Довелося…

– Знаю я ваші машинки. Аби друга машинка добре робила.

– Маріє Григорівно, не треба так з кожним. Ну я – старий, то воно нічого, а дівчина ще зовсім молода. Навіщо ви так?

– Знаю я тих молодих. Ну… Берися за роботу. І щоб мені з цеху ні ногою, доки не зробиш норму. Чула?

Та й побігла далі, підкидаючи свої масивні груди.

– Просто панщина якась, – буркнула Настя.

– Вона жінка нічого. Але часом і на неї находить, – тихо сказав Віктор Романович.

– Я бачу, тут на всіх находить, – сердито сказала Настя. – Дурдом якийсь.

І схилилася над роботою.