– Спробуй. Можеш мати успіх. Особливо у молодих вдовиць.
– Спершу ще до дівчат ходити спробую. Не виженеш?
– Побачу. За мною не залежиться.
– А можна я ще завтра прийду?
– Спробуй.
– А той комбінатівський не намне мені боки?
– Василь?
– А-а, так. Здається, його Василем звати.
– А ти його знаєш?
– Та трохи. Попід клуб ходив, за тебе розпитував.
– А-а, то ти, певно, йому й показав, де я живу.
– Я показав. А що? Людина питає, то…
– Василь тобі боки не намне, а я можу. І боронитися не будеш.
– Ото влип.
– А ти страшко?
– Та наче ні.
– Ой, лишенько. Забалакалася. Я свою бабусю без вечері зоставлю.
– Пробач. Але я завтра прийду. Якщо можна. На добраніч.
Та й пішов, лишивши в Настиній душі сум’яття і тривогу.
– Бабусю, я…
– Бачила, бачила. Це ти з Колядовим Миколою балакала?
– Я не знаю. Він зайшов… О, так і не сказав, чого він зайшов.
– Добрий хлопець. Роботящий, а головне – не п’є. І батьки у нього спокійні. Одинак. Але за невістку я тебе не дам. І не думай.
– Бабусю, – обняла Настя стару – і в обох на душі потеплішало.
– Хіба ж я заміж іду?
– Ну… Дасть Бог – то й підеш. Така дівоча доля – заміж іти. Але за невістку тебе не дам. Я ледве тебе дочекалася – і щоб за невістку – та нізащо в світі. Знаю, Колядиха тебе не скривдить, добра жінка. Але вона таки молодша.
– Бабусю, та я того хлопця перший раз бачила. А ви вже про заміж.
– Ну-ну! Знаю я тих хлопців. Ти думаєш, чого він прийшов? Навивідки. Роздивився, а тепер і зачастить.
– Казав, що завтра прийде.
– От-от. Я й кажу. А там і старостів сподівайся. Я вже знаю, як воно.
Вже й обляглися, а розмова ще довго точилася. І чудно було Насті, що та здавалося б чужа жінка, стала їй такою близькою і дорогою. А ще дивно, що Насті вже більше не снився ні дитячий будинок, ні комбінат, ні гуртожиток. Снилася Манька, Рижик, а сьогодні вперше приснився Микола. Нібито вони з ним ішли через кладку. Вода чиста-чиста, аж прозора. А Микола раптом взяв її на руки та й поніс через ту кладку.
– Пусти, пусти, – пручалася Настя. – Ще хто побачить.
– Нехай всі бачать. Ти – моя наречена.
Прокинулася Настя – і цілий день ходила усміхнена. Не ходила, а літала. І все вечора чекала. Чи прийде?..