Настя засміялася.

– А-а, то ти про «Волгу» чув? Так то з комбінату приїжджали, щоб я на роботу верталася. Директор приїжджав.

– Ого! А ти що?

– А я, коли вже пішла з того комбінату, то не для того, щоб знову туди повертатися.

Микола обережно прочинив ворота.

– Можна я зайду?

– Заходь. Тільки я вже подвір’я домету, а то зовсім стемніє.

– Так, так, не можна кидати недометене, бо хлопець покине.

– Мені це не загрожує.

– Впевнена, що не покине?

– Ні. Просто хлопцем ще не обзавелася.

– Така дівчина і – без хлопця? Куди ж ті хлопці дивляться.

– Вони до клубу ходять. А я вдома сиджу. Коло Маньки ходжу…

– Манька – це корова?

– Так. Дуже розумна корова.

– А в мене Ряба.

– От і спільні інтереси, – засміялася.

– А на селі так. Город, корови, свині. Таке життя. Я б не сказав, що це погано. Теж свої радості і свої прикрощі. Міські жителі того не зрозуміють.

– Однак і на селі не всі тим цікавляться.

– Так, на селі, як і в місті, люди різні. Є такі, що, окрім горілки, нічим не цікавляться. Сп’яна женяться, сп’яна і дітей народжують… Отак і живуть.

– Але ж це страшно.

– Страшно. А що зробиш? Головне, по-моєму, для дівчини – це не попастися такому. Бо тоді – погибель.

– А як ти його розпізнаєш?

– А розум навіщо? Не треба його втрачати при перших пестощах. Але й тему ми з тобою знайшли. Для першого знайомства цілком годиться.

Обоє засміялися.

– Скажи, Насте, тільки чесно. Я тобі з першого погляду не видався отаким занудою?

– Не видався. А ти зануда?

– Та… Трохи є. Тому мене й дівчата не люблять.

– А молодиці?

– Не знаю. Якось не доводилося.