Вони вийшли на вулицю. Кукса перестав плакати і все дивився на свого сильного друга, що крокував з ним поруч і, здається, міг захистити його від цілого гурту ворогів. Куксі навіть хотілося, щоб хтось зараз до нього поліз, але ніхто його не займав.

Ніхто не знав, про що говорив Арнольд з Куксиними батьками, але Куксу ніхто більше не бив, і хлопчик залишився жити вдома. Зате кожного дня вони з Арнольдом зустрічалися. Займалися спортом, ходили на каруселі, вчилися читати, пробували писати, та ще Кукса довідався, що на світі є стільки цікавих справ, якими можна займатися, коли в тебе є справжній дорослий друг. Тепер про те можна було згадувати з посмішкою, а тоді… Та все це залишилося там, у минулому. Його батьки так і не відтанули, так і залишилися до нього байдужими. Він ріс сам собі, а батьки жили своїм життям. Правда, його годували, сяк-так одягали, а більше їх нічого не цікавило: де він буває, що він робить.

Та минулого року вони, здається, раптом помітили, що їхній син вже виріс, і батьківська увага до нього посилилася. Йому купили дорогий модний костюм, кілька сорочок, краватку і мешти. Йосип був немало тим здивований. На якусь мить він повірив, що батьків таки щось загризло – і прокинулася раптом їхня запізніла любов. В таке повірити! Ото дурний! Хоч битий життям, однак дурний! А чому було в таке не повірити? Кшися на той час вже вийшла заміж. І, між іншим, дуже вдало.

«Бо вона слухалася мамусю і татуся».

Тієї неділі батьки їхали в гості до своїх давніх друзів і Йосипа взяли з собою. Мусив їхати: за батьківську любов чи увагу треба було платити. Вів себе чемно, як інтелігентний панич. Всім роздавав компліменти, аж самому було гидко і смішно. А потім при столі у Йосипа очі на лоба полізли, коли батьки стали про нього говорити, який він розумний хлопець! Та яка чемна дитина! І слухняний він, і батьків шанує! І до всього він здібний. Отак беріть його в рамку та й моліться до нього.

«І чого б то?» – думав Йосип. Він слухав і нічого не розумів. А коли зрозумів, то ледь не скрикнув від здивування, образи і ще чогось, чого й сам не міг розказати. Виявляється, у господарів тих була донька і, виявляється, як дві краплі води, схожа на нього: і богомільна, і розумна, і поштива, і гімназію закінчила.

– А зараз панна Зося зіграє нам щось на піаніно. Правда, вона дуже стидлива, але заради таких гостей… – погляд в бік Йосипа. Всі чесноти панни Зосі були викладені. А про те, що вона ну чисто тобі заморена тараня зі штучною посмішкою і всілякими кривляннями – про те ніхто нічого не казав. А що казати? Й так видно. А що вже Йосип… Той добре розумівся на дівчатах.

Потім слухали музику, що линула з-під чарівних пальців панни Зосі. Йосип подумав, що його батьки вперше терплять таку екзекуцію, бо від музики вони були такі ж далекі, як Йосип від кораблебудування. Коли панна Зося нарешті закінчила, всі стали плескати і хвалити талановиту піаністку. Особливо ж розпиналися його батьки – і це було найсмішніше. Йосип мовчав. Татусь кидав на нього промовисті погляди: мовляв, остолопе, хвали. Невже ти не розумієш? А промовистий погляд Йосипа відповідав: мовляв, розумію, але хвалити не буду, бо не хочу. Та й грає вона не настільки добре, щоб її хвалити. І взагалі, чи не пора кінчати той балаган?

Нарешті до Йосипа звернулася сама господиня дому, мамуся тієї «замореної тарані»:

– Пан Йосип так задумався під час музикування панни Зосі… Про що він так задумався? І чи йому сподобалася музика?

Це була рятівна підказка, але Йосип її не прийняв. Більше того, вона змусила його вдатися до зовсім негречної відповіді:

– Нехай мені панство вибачає, але я далекий від такої високої музики. Перепрошую ясну панну Зосю, але я в гімназії не вчився. Я ріс на вулиці і, відповідно, з вулиці і мої невиховані пісні. Я більше схильний до пісень під гітару, а ті пісні, перепрошую, не для делікатного вушка. Ті його слова і вирішили всю справу. Панна Зося почервоніла, а Йосипові батьки, ображені і присоромлені, стали поспішно збиратися.

Вдома Йосип вислухав все те, що йому належалося за його нестерпну поведінку і відсутність пристойних манер.

– Ми з татусем дали тобі шанс. Ми хотіли ввести тебе в пристойне товариство, а ти… Зося одиначка, страшенно багата. Вона тобою зацікавилася. А ти все зіпсував. Невже ти цілковитий дурень і не знаєш, як себе треба поводити?

– Перше, ніж вводити мене в панське товариство, треба було ввести в гімназію, щоб я почувався на рівні з панною Зосею. Мене виховувала вулиця. А мій вихователь Арнольд не мав фортеп’яна і не знав гарних манер. Ще добре, що читати і писати навчив, а то був би я неписьменний. І взагалі, що я такого зробив? Я просто сказав правду. А що до нареченої… Я саме збирався вам сказати, що в мене є дівчина. Її звати Єва, і ми з нею збираємося повінчатися.