Багатими Загранські не були, але й бідними їх не вважали. Були середнього достатку. Мали Загранські доньку Кшисю. От їй і була приділена вся їхня увага. Народження Йосипа було чомусь в родині не бажане. Хоча мати сина завжди було престижно. Коли, ставши дорослим, Йосип вдався до аналізу, то подумав навіть, що він – наслідок маминого гріха, подружньої зради. І батько, вочевидь, знав про це. Вони не розлучилися, певно, тому, що весь їхній достаток – це був мамин посаг. Це було те, що мама принесла від своїх батьків – походила не з бідної родини. Тому так все і пішло. Йосипу треба було вмерти – це був би найкращий вихід. Але він вижив, переборовши всі дитячі хвороби. І навіть не був хворобливим. Ріс таким собі міцненьким хлопчиком.

Батько на нього не звертав аніякісінької уваги, а мати може й любила його, та наче якось боялася проявити свою любов до сина, особливо при чоловікові. Коли батька не було, мати часом бувало погладить хлопчика по голівці та й зітхне, а то й заплаче. Малий того не розумів, а тільки відчував, що його чомусь не люблять. Але не знав, за що. Йому було прикро і образливо. А часом прокидалося в ньому щось бунтарське, ще не усвідомлене. Він був у себе вдома нерідною дитиною. Позатим Кшисю пестили наперебій і мама, і тато. Це була улюблена донечка. А дівчина, все те спостерігаючи, засвоїла від батьків зневажливе ставлення до молодшого брата. Спершу він намагався якось по-дитячому привернути Кшисю до себе. Віддавав їй ласощі, які йому часом перепадали, кращі свої іграшки, які йому іноді хтось дарував. Та дівчинка залишалася зверхня і жорстока. Її нічим не можна було улестити. Батьки ніколи не карали Кшисю, коли вона збиткувалася над малим. Навпаки, батько, здавалося, її до того заохочував. Як не словом, то поглядом. Мав, либонь, з того задоволення. Мати часом не витримувала, в її очах блищали сльози, але захистити його чомусь не сміла. Чому – Йосип і досі того не збагнув. Потім він зненавидів свою сестру, дико ревнував, що їй перепадала вся батьківська любов, на яку і він мав право. Йосип мстив сестрі, як тільки міг: ламав її улюблені іграшки, ставив плями на її сукні, псував її альбоми. Після такого йому добряче діставалося. Це була вже заслужена батьківська кара. Але хлопець не плакав, а зверхньо сміявся, почуваючи себе переможцем. Після якоїсь чергової його витівки доведена до відчаю Кшися сказала:

– Ти байстрюк.

Сказала – і сама злякалася. Але батьки того не чули. Малий Йосип ще й сам до ладу не розумів того слова, але відчував, що це щось дуже образливе. Отоді він вперше вирішив піти здому. Чкурнув на вулицю і вперше не прийшов додому ночувати. Тут, на вулиці, йому все пояснили: і що таке байстрюк, і що зовсім не обов’язково жити вдома, де тебе так зневажають. Ночував у якомусь підвалі, де було холодно і пахло щурами. Щурів Йосип страшенно боявся. Хлопці, що з ним ночували, без кінця лякали його тими щурами, і Йосип плакав.

– Кукса! Кукса! – дражнили його хлопці. Від того і Кукса. Це щось аналогічне до слова плакса. Тут семиліток Йосип вперше спробував посмакувати цигаркою, але це йому зовсім не сподобалося.

Наступного дня Йосип все-таки повернувся додому. Тут батько, здається, вперше звернув на Йосипа увагу і жорстоко відшмагав його. Переплакавши і перележавши, хлопець, дочекавшись, коли за нього забули, знову втік на вулицю, прихопивши цього разу з собою бохунець хліба. Отак і пішло. Йосип став Куксою і своїм серед бездомної дітлашні. Може став би він і бандитом чи злодієм, якби не Арнольд. Цей вже підтоптаний парубок був також з босяцького світу. Якось відразу він взяв малого під свою опіку і негайно зайнявся його вихованням. Арнольд відрізнявся від оточуючих. Було в ньому щось таке, чого не змогло вбити босяцьке життя.

– Кукса – то й Кукса, – сказав він, – нічого, Куксо, ми з тебе мужика зробимо. Ранувато, правда, ще тобі. Та вже що зробиш?

А потім спитав:

– Що, мальок, вдома паршиво?

– Так, – тихо відповів Йосип, що вже остаточно став Куксою.

– Ей, братва, – сказав Арнольд, – цього малька не займати. Доїхало? Хто зачепить – матиме справу зі мною.

І того було досить. Куксу тепер не дражнили і не лякали щурами. Дехто тут-таки захотів пристосувати малого до злодійського ремесла: це ж так зручно! Такий малий!   Це ж просто знахідка. Але Арнольд сказав:

– Ану, хто там пробує? Кому пояснити? Я ж сказав: малька не зачіпати.

– А чого це ти за малька взявся? – спробував заперечити зарослий, скуйовджений гевел. – Хто ти такий, що тут розпоряджаєшся?

– Що? – заревів Арнольд.

– Хто там ще не знає, хто такий Арнольд? Виходь сюди, познайомимося.

Але в підвалі було тихо.

– Пішли, мальок, зі мною, – сказав Арнольд і, взявши Куксу за руку, вперше повів його до себе.

Арнольд в підвалі облаштував собі немалу кімнату, що була опоряджена всіляким спортивним знаряддям. Тут була і грубка, складена, очевидно, самим господарем, котрий, либонь, до всього мав хист. Кукса цікавими оченятами роздивлявся довкола.

– Як тобі моя хаза? Нічого? Як у казці. Схожа? Отут, брат, ми і тобі місце зробимо. Якщо буде потреба, тут будеш ночувати. Доїхало? Туди не йди. Там ти пропадеш. Зроблять з тебе для початку злодія, а там… Невідомо кого. Доїхало?

Кукса кивнув.

– Ти, брат, розмовляти вмієш?

– Вмію.

– То й розмовляй. Без розмови у нас з тобою ніякої дружби не вийде. А людині для того  і мова дана, аби вона від звіра відрізнялася. Мені можеш все розказувати. Могила! Доїхало?

А Кукса все мовчав та дивився на Арнольда зачудованими очима. Отак розмовляючи, Арнольд розпалив примус, поставив на нього чайник.

– Ми з тобою зараз обідати будемо. По-королівськи. Ти їсти хочеш?

Кукса кивнув. Арнольд розсердився.

– Та ти що, німий чи як? Сказав же тобі, що люблю, аби зі мною розмовляли.

Якось дивно було: хлопець зовсім не боявся Арнольда і на його сердите зауваження несподівано посміхнувся і сказав:

– Я дуже хочу їсти. Як вовк.

– Оце діло, – розпогодився Арнольд. – Зараз ми з тобою чай будемо пити. Панська штука, але нічого. А головне – все в середині розігріває. Я, брат, наче знав, що у мене сьогодні такий гість буде, запасся провіантом всяким.

– Який гість? – спитав Йосип, ошелешено розглядаючись по кімнаті.

– Як який? Та ж ти.

Душа хлопчика стала якось відігріватися в тому холодному підвалі, а на очі чомусь навернулися сльози. Він ще того не розумів, бо був надто малий, але за все його маленьке життя з ним вперше отак просто по-людськи розмовляли. Арнольд мастив маслом велику запашну булку, клав на масло сир, нарізану тоненькими шматочками ковбасу, і вони їли, запиваючи всю ту смакоту гарячим чаєм, додаючи один одному апетиту.

– Смачно, – казав Арнольд.

– Угу, – відповідав Кукса з набитим ротом. Між ковтками гарячого чаю Арнольд ще встигав говорити.

– Головне для мужика що? Не знаєш? То я тобі скажу. Головне для мужика – щоб він був сильний. А для того що потрібно? Ну, найперше – то, ясна річ, добре їсти. І не якісь там пряники-льодяники. То для дівчат. Мужик має їсти м’ясо. Ну, можна їсти і бульбу, і макарони, особливо, коли м’яса немає. Але головне – це м’ясо. Від нього, брат, вся сила. Але їсти – то ще не все. Так можна і жиром зарости. Спорт! Оце, брат, головне. Найголовніше. А чому я про їжу сказав? Та тому, що, коли чоловік голодний, то він займатися спортом не буде. От ми для тебе для початку перекладину обладнаємо – і будеш ти силу свою розвивати. Хочеш бути сильним?