– Ах, – зітхала пані Почентовська. – Я відігріла її серце. Вона так страждала від самотності. Вона така шляхетна, а її чоловік… Та, зрештою, не будемо про нього. Ах, яка гарна пара Евеліна з Владиславом. У мене серце розривається, що вони не можуть бути разом.
Зустрічі коханців почастішали. Про них вже потрохи точилися розмови поміж цікавими панями та не менш цікавими панами. Але коханці про те не знали. А якщо щось і знали, то їм було байдуже. Їм було гарно, вони були щасливі. Евеліна тепер значно більше уваги приділяла своїй зовнішності. У неї стали з’являтися вишукані сукні, витончені коштовності. Поглинутий роботою Іван спершу наче не звертав на все це уваги, а потім став все частіше кидати на Евеліну уважні погляди. Тоді пані Евеліна опускала очі і пильно розглядала якусь ниточку на своїй сукні, вдаючи з себе дуже заклопотану.
Якось Іван запитав у дружини, коли вона повернулася пізніше, ніж завжди, особливо збуджена і з рум’янцями:
– Скажи, Еве…
І обвів поглядом струнку поставу дружини, надзвичайно гарно вбрану і з чималою кількістю дорогих і витончених прикрас.
– Скажи, Еве…
І ще раз окинув поглядом її всю, чужу і принадну. На якусь мить йому здалося, що це не його дружина, що це не вона, що це інша жінка. І йому раптом захотілося закричати:
– Де моя дружина? Що ти з нею зробила?
Але він не закричав. Замість того запитала вона:
– Що ти хотів, Ян? Кажи швидше, бо я хочу переодягнутися до вечері.
– Можеш і так. Тобі дуже личить, Еве.
– Справді? – вдаване зачудування. – Нарешті ти помітив. А то зовсім ніякої уваги на мене.
– Але скажи, Еве… Де ти всього того набрала? Адже це коштує шалених грошей.
Вона злегка зашарілася.
– Чого – всього?
– Всіх тих суконь, коштовностей.
– Бачиш… Все це такі дрібниці, що я в тебе і грошей не просила.
– Ото й дивно. Звідки це у тебе, Еве?
– Ах, Ян! У мене є багата приятелька. Ти її не знаєш. Вона дуже вередлива. Ах, Ян! Чому б не повередувати, коли ти багата? Їй дуже швидко набридають нові сукні. Просто неймовірно. Купить чи пошиє нову сукню, вдягне раз чи два – і вже купує собі щось нове. А ту презентує мені. Я спершу опиралася – було якось незручно. Та вона наполягала. І я скорилася. Бо коли ти бідна і нічого не можеш собі дозволити…
– Скажи, Еве… А всі ті ланцюжки, кульчики, персні також презентує тобі твоя багата приятелька? Чи приятель?
Пані Евеліна вимушено посміхнулася.
– Ах, Ян! Який ти і справді! Правда, тонка робота? Справа в тому, що все це підробки. Так, так, дуже вдалі підробки. Ніхто і не підозрює. Правда, правда. Коли ти бідна, але гарна і хочеш пристойно одягатися, то мусиш вдаватися і до такого.
Пані Евеліна зітхнула.
– А ще до чого мусиш вдаватися, коли ти бідна і гарна?
– Ах, Ян! Перестань.
Іван підійшов до дружини, довго морочився з застібкою, нарешті-таки зняв з її грудей велику коштовну брошку. Це була річ дуже тонкої роботи. Золота, повтикувана маленькими смарагдами, що складалися у дивовижний візерунок. Евеліна зблідла.
– Ах, Ян, що ти хочеш? Навіщо тобі моя брошка?
– Та от… Хочу пересвідчитися, наскільки вміло дурить мене моя бідна дружина.
– Ах, Ян! Як ти можеш? Ти ставиш під сумнів мою репутацію.
– Ти давно вже розвіяла всі сумніви щодо своєї репутації.
Пані Евеліна хотіла вже закотити очі під лоба – у неї це дуже добре виходило, – як Іван сказав:
– До речі, коли ти востаннє бачила Ірину, нашу доньку?
– Ірен?.. Не пам’ятаю. Либонь, позавчора… Або ще день перед тим. А що?
– Та… Нічого. Жінка, котра не працює і вдома нічого не робить, не має часу для власної дитини. Це не робить їй честі. Іринка хвора. Вже два дні в гарячці. А ти нічого не знаєш.
– Ах, бідна моя Ірен! Я зараз же піду до неї.
– Зараз вже пізно. Вона вже спить. Іди переодягайся та й будемо вечеряти.
Евеліна переодягалася і думала:
«От клята нянька! Чому ж вона мені про Ірен нічого не сказала? Зле вийшло».
І згадалося їй, як прибігла до неї захекана Катря (так звали няньку) і ще з порога загукала, аж Евеліна злякалася:
– Пані, пані, ходіть-но, подивіться. Іруся вже хоче сідати.
Евеліна розгнівалася.
– Хоче сідати – то нехай сідає. Пощо мене турбувати такими дурницями?
«От тепер і маю. Сама винна. З прислугою треба поводити себе дуже обережно».
А ще їй свердлила мозок думка про брошку. Її Евеліні нещодавно подарував Влади