– Тут дуже симпатично. І порядок скрізь, і оригінально. Не завжди цікаво, коли все по стандарту. Повірте.
Увійшли в будинок.
– Я познайомлю вас з моїм чоловіком. Ви собі поспілкуєтеся, а я тимчасом зайду до Ірен, подивлюся, як вона там, і розпоряджуся відносно кави, якщо пан Всеволод не заперечує.
– Без зайвих клопотів, пані Евеліно, дуже вас прошу. Та й панна Ірен нехай даремно не хвилюється. Це звичайна буденна візита. Для знайомства. Єдине, про що я просив би, то це, щоб ми побули собі з панною Ірен тет-а-тет.
– О, звичайно, звичайно.
– Я хотів би бувати у вашому домі просто так, без зайвого переполоху і без особливих запросин. Як добрий приятель: коли надумав, тоді й прийшов. Але це буде залежати від порозуміння з панною Ірен.
– О, так. Але ви маєте знати, що в цьому домі завжди вам раді.
– Хочу на те сподіватися.

Пані Евеліна шалено загамселина у двері Ірининої кімнати, аж Ірина злякалася. Їй подумалося, що сталося щось прикре. Вона вже звикла чекати тільки чогось кепського.
На порозі стояла розпашіла Евеліна.
– Що сталося? – спитала Ірина. – Які ще гарні новини потрясли наш дім?
– Ой, Ірен! До нас прийшов пан Всеволод. Він сам захотів подитися зблизька на тебе. Ти мусиш його прийняти. Я розпорядилася, щоб сюди подали каву.
– Чи в цьому домі є для мене якийсь куточок, щоб туди ніхто не вривався, коли кому заманеться? Я зайнята і не збираюся нікого приймати. Це ваш гість, от і приймайте собі його в себе. І каву з ним розпивайте. А мене облиште. Мені працювати треба. Я в панєнку не бавлюся.
– Іренцю, ти не зробиш мені такої ганьби. Не дикунка ж ти врешті-решт. Не з’їсть же він тебе за ті півгодини.
– Чого йому від мене треба? Що ви знову затіваєте, пані Евеліно?
– Перестань, Ірен. Нічого я не затіваю. Він все тобі сам розкаже. Тільки, я тебе прошу, не хами йому. Це дуже делікатний хлопець.
– Бачу, що делікатний. До мене набився з візитом без моєї на те згоди.
– Він дуже поважний пан. При посаді і при грошах.
– Ви знаєте, що мене це зовсім не цікавить.
– Пора дорослішати, моя Ірен.
– Я вже цілком доросла. І я не хочу, аби в моє життя хто-небудь втручався. І навіть та, що колись називалася моєю матір’ю.
– Ірен!
– Все. Не треба емоцій. Сказала – як сказала.
– То я йду і покличу пана Всеволода. І скажу, аби подали каву.
– Добре. Тільки це виключно із ввічливості. Так і передай своєму пану. І нехай не важиться до мене приходити вдруге.

Всеволод і сам не чекав, що ця несподівана візита так його схвилює. Він з якимсь благоговінням переступив поріг її кімнати. Тут все було чисто і просто. Ніщо не нагадувало, що це дівочий покій. Нічого зайвого. Ніякого натяку на розкіш чи кокетство. Ні квітів, ні статуеток. Кругом лежали чисті і списані аркуші паперу. Ірина була у простій темній сукні. Як працювала, так, мабуть, і зустріла його. Була бліда, з колами під очима. Це накладало на її лице якоїсь загадковості і романтичності.
– Я з приємністю гратулюю панну Ірен, – привітався.
– Не скажу, що рада такому поважному гостеві, бо, як пан бачить, у мене не будуар, а справжня канцелярія. То хай вже пан мені вибачає. Це всі мої апартаменти. Тому я не приймаю в себе гостей і сама нікуди в гості не йду. Ніколи. Як пан бачить, я проста дівчина, і сама заробляю собі на прожиття.
– Даруйте, але, коли панна вийде заміж за надійного чоловіка, тоді панні не буде потреби стільки працювати.
– Мушу сказати, що моя праця приность мені задоволення. Я, як і мій батько, вроджена для праці. А якщо вже у нас зайшлося на таку розмову, то мушу сказати, аби пан про всякий випадок те знав, що я не збираюся ні за кого виходити заміж.
– Чому так категорично?
– Бо я не хотіла б дурити свого чоловіка. Я вже не змогла б його любити. А без любові що це за сім’я?
– Я вже й не знаю, як мені бути. Бо я, власне, хотів просити панну Ірен стати моєю дружиною.
– О, пан робить мені таку честь. Я дякую вельми пану Всеволоду, але змушена йому відмовити. Я однолюб. У своєму молодому віці я встигла вже полюбити. І це на все життя.
– Але, наскільки я поінформований, з вашим коханим трапилася якась трагедія, і він зараз…
– Так, він зараз у в’язниці. Але я однак його люблю і буду його чекати.
– Вашому обранцеві можна позаздрити.
– Заздрити йому нічого. Йому зараз дуже важко.
– Але ж чим він заслужив таку любов?
– Більше того. Я не знаю, чи пан поінформований, що я вагітна і збираюся народити дитину від свого коханого.
Така прямота трохи знітила Всеволода.
«Вона зовсім не соромиться свого стану. Це дивовижно. Але нічого не поробиш. Сучасні дівчата. Нові віяння».
– А панна впевнена, що то найкращий варіант?
– Так. Я так вирішила.
– А може варта було б подумати?
– Подумала вже. Якось у нас з вами, пане Всеволоде, зле виходить. Перший раз з вами зустрілися і торкаємося таких делікатних тем. Нехай пана моя відмова не турбує. На світі є стільки гарних дівчат, що пан скоро втішиться і забуде про мою сумну історію.
– Панна помиляється. Панна Ірен навіть не уявляє, наскільки глибоко вона запала мені в душу. Так запала, що навіть її стан, що безумовно для когось іншого став би перешкодою, не відлякує мене. Я взяв би вас, моя кралечко, навіть з дитиною. Думаю, Ірен, це вас переконало, наскільки глибокі мої почуття.