А що королева? А королева невтішно плакала. Служниці обвівали її віялами, а покоївка напувала її трояндовим вином.
– Випийте – і вам відразу полегшає.
Пасмурно дивився на все те король. Коли королева трохи прийшла до тями, він спитав:
– Ну що, моя королево, ти визначила, котра з дівчаток принцеса?
– Яке там! Я їх навіть не роздивилась. Та жінка, ну, котра їм за матір, як накинулась на мене, то я ледве не забула, що я королева. Ще лякала мене якоюсь поліцією і лікарнею.
– Зрозуміло. Просто ти зовсім не знаєш реального світу.
– А навіщо мені його знати?
– Бачиш… Часом треба. Так-так. Задача не легка. І що ти вирішила?
– Спершу я вирішила забрати обох дівчаток. А потім подумала, що я однак не визначу, котра з них принцеса. А галасу буде, що аж страшно. В нашій казці можуть з’явитися небажані гості.
– Можуть. І тоді прощай спокій.
– Поки що я дала вказівку феям налаштуватися на хвилю тих дівчаток і виконувати всі їхні бажання. Найнеймовірніші. Нехай мають все, що їм захочеться.
– Не дуже розумно, та нехай. Якщо тобі того хочеться.
– Мені багато чого хочеться, але нехай буде хоч так. Мушу ж я хоч щось зробити для своєї доньки. А так виходить, що для обох.
Накази королеви феї мусили виконувати беззаперечно. Отже над дівчатками тепер була невидима опіка. Опіка не так як на дівчатками, як над їхніми бажаннями. Всі вони мали здійснюватися.

З того часу у себе вдома Маруся стала помічати якісь дива. Спершу на таке й не зважала, а потім задумалась.
– Щось тут не гаразд. Може добре, а може й не дуже.
Річ у тім, що, хоча господарі жили не бідно, не все могли купити своїм донечкам. Та й потреби такої не було. А часом просто на той момент у них не було грошей. А інколи просто не купували, щоб дітей не надто розпускати. Інколи чоловік за таке докоряв дружині, бо він своїм дівчаткам і небо прихилив би. На чоловікові докори дружина казала:
– Мушу ж я хоч трохи дітей виховувати. Не можу я всьому їм потакати.
Подумавши, чоловік погоджувався.
– А в чому ж диво? – спитаєте. От… І я спитала би. А диво було в тому, що те, чого дівчатка хотіли, раптом, наче нізвідки з’являлося. Спершу Маруся якось пропускала те повз увагу. Потім запідозрила чоловіка. Навіть трохи на нього розсердилась. Хіба ж так можна? Це ж псує дітей. Та якось, коли чоловік був у відпряжені, дівчаткам раптом забагнулося апельсинів. І так конче забагнулося, що вони завередували і розплакалися.
– Чекайте, діти. Вже пізно. А завтра підемо та й купимо.
Та дівчатка продовжували плакати і вередувати. Мати ніяк не могла їх забавити. Нарешті вони пішли в дитячу кімнату, перестали плакати, а потім Маруся почула їхній щасливий сміх. Маруся заглянула до них. І яке ж було її здивування, коли вона побачила на столику вазу з апельсинами. Це було щось незрозуміле.
«Звідки вони взялися? – думала жінка. – І чоловіка нема…»
Вона нічого не могла придумати. А дівчатка сміялися собі. Їх не хвилювало, звідки взялися апельсини. Вони були – і це головне.
– Мамо! Мамо! Апельсини!
– Бери! Пригощайся!
І таки дива стали траплятися досить часто. Це жінку непокоїло і насторожувало.
«Звідки? Хто ж це проявляє таку турботу про її дітей?»
Відповіді не було. В дитячій кімнаті на столику стали з’являтися дивовижні іграшки. Таких вони з чоловіком не спромоглися би купити. А потім… Таких іграшок вони й не бачили. Скажімо, ляльки. Вони були зовсім як живі: ходили, розмовляли, плакали і сміялися. Це було щось незвичайне. Таких ляльок Маруся ще не бачила.
А якось дівчаткам дісталися діамантові корони. Бо вони мріяли бути принцесами. Корони були справжнісінькі! Сяючі! Маруся була певна, що діаманти не справжні. Бо хто б дітям справжні діаманти подарував?
«Але ж які вони гарні. Зовсім, як справжні! А головне – звідки вони тут взялися?»
А дівчатка тішилися ними та видивлялися в дзеркало.
– Мамо! Мамо! Ми принцеси! Чи гарно нам?
– Дуже гарно. Але і принцеси мусять щось робити.
– Хіба мусять?
– Аякже. Знімайте свої корони та ідіть прибирати в хаті.
– А хіба принцеси прибирають?
– Справжні принцеси може й не прибирають. Але такі, як ви…
– А хіба ж ми не справжні? Он які у нас корони.
– Справжні принцеси тоді, коли мама у них королева. А ваша мама хіба схожа на королеву?