Не буду описувати вже відому подорож кота Принца. Скажу лише, що щасливо добрався він до свого господаря Степана і застав його живим та здоровим. І зозулястий півень зустрів його вітальним «кукуріку». Цього разу Степан з радістю прийняв подарунок чарівника Гуля обрус-самоскладень, і вони з котом досита наїлися всяких смаколиків. І зозулястому півневі щось перепало.
– Ото удружив мені твій чарівник. Шкода тільки, що я не можу йому подякувати.
– Може й будеш мати таку нагоду.
– Цебто?
– Може трапитися й таке, що чарівник сам до тебе в гості завітає.
– Хіба таке може бути?
– Може. Він би дуже хотів з тобою зустрітися. Дуже ти йому до душі припав тим, що не захотів крадений перстень прийняти.
І тільки тепер Принц розказав, чого хотів би Гуль від Степана. Той спершу довго сміявся, а потім спохмурнів.
– Може ти йому не розказав, що я – простий собі сільський дядько, вмію сяк-так читати і писати.
– Все це я йому розказував. Гуль сказав, що для нього головне – щоб ти добрим господарем був.
– Господар. Але ж не король.
– Гуль каже, що там на острові просто так звикли – свого господаря королем називати. То нехай собі називають. Що тобі? Ти собі господарюй, всьому лад давай, роби так, щоб людям добре жилося.
– Не можу я. І ти це знаєш. Я з діда-прадіда селянин. Який з мене король? Справжній чи несправжній… Що це за дитячі забавки?
А коли споночіло, на Степановому подвір’ї з’явився чарівник Гуль.
– Ну як, Принце? Що твій господар?
– Та не хоче він.
– Таки не хоче? А ти все йому як слід пояснив?
– Пояснив. Не хоче.
– Ну, тоді доведеться… Перенесемо ми його сонного просто в королівську опочивальню. А вранці розберемося.
– Ой-ой-ой! Та вранці, коли він зрозуміє, у чому справа… Він все ваше королівство рознесе в друзки. Я нікому не позаздрю, не кажучи вже про себе.
– То він у тебе такий серйозний?
– Дуже серйозний.
– І не можна його якось урезонити?
– Не можна. Він не любить, коли з ним хитрістю чи силою. Тоді він шаленіє.
– Однак треба. Іншої ради нема. Ризикнемо.
– Як знаєте, пане. Не кажіть тільки, що я вас не попереджав. Та ще про зозулястого півня не забудьте. Його теж треба взяти.
– Візьмемо й півня, якщо треба. Хоча там і своїх півнів доволі. Тримайся біля мене, Принце, бо тут залишишся. А хто ж тоді буде за головного придворного кота?