Помагати в тебе звичка.
Кличу тебе в дорогу
Собі на допомогу.
Довго дослухалася – нічого.
«Мабуть, не дійшли до деревички мої слова».
Повторила ще раз – і нічого. Сумно зітхнула та й спати лягла.
А на ранок Явдошка почула дзвінкий тоненький голосок маленької деревички.
– Дозвольте мені побавитися в лови з вашими дітьми.
– Ну…
– І дорослі теж можуть бавитися. Так ще веселіше буде. А хочеш – можеш і ти, Кродаре, з нами. Будеш лова. Ото буде смішно.
– Ні, мені не личить. Я ж цар.
– Той що?
– Ні, з мене лова не вийде.
– То можна мені з твоїми дітьми побавитися?
– Ну… не знаю. Такого в моєму царстві ще не було.
А тут і Кодариха виглянула.
– Та нехай діти побавляться, якщо випала така нагода. А то вони у нас зовсім не розважаються.
– Розваги – це завжди шкідливо. Ну, та вже нехай. У мене сьогодні гарний настрій.
Кодар погодився – і це було дуже важливо. Він власноруч підсадив маленьку деревичку у дупло. А вона, метка і запальна, відразу всім сподобалася. Особливо дітям.
– Бавимося в лови! І дорослі також. Ставайте, ставайте. Я буду лічити.
Я маленька деревичка,
Загубила черевичка.
Деревичка безтолкова,
Хто знайде, той буде лова!
Ловою випало бути старшому з Явдощиних синів.
– Лова! Лова! – загукала деревичка. – почекай, поки я ще лов наловлю. Тоді будете мене ловити. Увага! Я лічу далі.
У маленького Іванка
Є новенька вишиванка.
Шапка впала з голови.
Я тікаю, ти лови!
Цього разу ловою випало бути середульшому Явдощиному сину.
– Тепер стій і чекай, доки я ще одного лову виловлю. Увага! Лічу.
Летіла сорока,
А за нею сорок.
Сорок сорок –
Сорок морок.
Одна з голови –
Лови!
Тепер ловою був наймолодший Явдощин син. Що тут почалося! Метушня, галас, сміх. Аж Кодариха вийшла подивитися. Стояла тепер та й сміялася, дивлячись на свою малечу. Навіть потворне Кодарове обличчя розпогодилося. Таких розваг тут ще ніхто не знав.