– Олесю, доню, що тобі снилося? Ти кричала у сні.
– Не пам’ятаю, мамо.
– Ніколи не засинай навзнак. Тоді будуть снитися всякі жахи. А зараз вставай вже. Роботи повнісінько.
– А можна, я ще трохи посплю. Зовсім трішки.
– Поспи, донечко. Хто пожаліє тебе, як не рідна мама? Підеш за невістку – свекруха не пожаліє. Будеш у неї вівці пасти, кужіль прясти, та нікому буде тебе спати вкласти. Будеш бавити дитиночку, та не будеш ти свекрусі за рідну дочку.
– Це, як з пісні.
– А це і є з пісні. Тепер таких пісень не знають, а колись співалися. Поспи, Олесю. Поспи, дитино.

– Олесю, донечко, а звідки у тебе, дитино, цей коштовний перстень?
– Я його, мамо… Ні, не буду вам казна-що виплітати. Мені цей перстень подарував… хлопець. Сказав, що буде мене сватати.
– Хто, дитино, у наш нелегкий час такий коштовний перстень може подарувати?
– Парубок, мамо.
– Чи то царевич, чи королевич, чи може княжич?
– Княжич, мамо.
– Отак вже й княжич! Глумишся ти зі своєї старої матері. І не сором?
– Не глумлюся я, мамо. Тільки більше ні про що у мене не питайте. Не зганьбила я вашу сиву голову. Лише буду чекати я свого судженого. Дочекаюся – його буду, не дочекаюся – нічия не буду.
– Овва, дочко! Чи не вчила я тебе, що не можна так беззастережно вірити тим парубкам? Парубок дівчині такого наговорить, що тільки слухай.
– Тітусю Катре, тітусю Катре!
– Чого вам, хлоп’ята?
– Там якісь пани йдуть. За вашою хатою питаються. Вашу Олесю сватати будуть.
– А звідки ви знаєте, що сватати?
– Та чули ми. Там і молодий іде. Такий гарний, як намальований. І дружки співають. Іди, Олесю, скорше прибирайся, бо не встигнеш.
– Ой, лелечко! Як сватати? Вона ще зовсім дитина.
– Мамо, та не ганьбіть так мене. Я вже не дитина. Виросла я, мамо. Мені вже шістнадцять літ виповнилося.
– Ой, лелечко! А тут вже й свати біля воріт. А за ними і молодий. Чи то царевич, чи королевич, а може княжич…
– Княжич, мамо, княжич.
– Ой, а дружечки! Як голубоньки! І де ж вони їх таких гарних назбирали? А співають же як! Матінко!
У нашім селі
Гарні дівоньки,
Гарні дівоньки,
Як ті квітоньки.
Найкраща між них
Панна Олеся.
Як вона вийде –
Як зоря зійде,
Як засміється,
То сади цвітуть.
А в нашім селі
Красні парубки,
А найкращий з них
Княжич Микула.
Коли він вийде,
Сонечко зійде,
А засміється –
Крига скресає.
Готуй, Олесю,
Білі рушники,
Білі рушники,
Рясно вишиті.
Пов’яжи сватів,
Славних старостів,
А молодому
Хустку шовкову.
Готуй, матінко,
Мед-горілочку.
Прийшли сватати
Твою дівочку.