– Та зараз не про те. Скажи, Діко, як допомогти Роману? Як визволити його з тієї страшної кабали? А ще… Чому він сам якийсь пасивний, нічого не робить для свого визволення? Стоїть, дивиться на мене – і все.
– Е, це ти просто не знаєш. Клінта змалку напувала Романа всякими зіллями, шептала над ним всякі заклинання, а Роман все це переборов. Ти думаєш, Клінта пустила б його до старої верби? Вона піною від злості сходила. А він однак пішов. Він дивився на тебе, а її наче й не помічав. Скажи, Ліно, а він тобі подобається?
– Дуже. Але ж я його не знаю. Просто мені дуже гарно на нього дивитися. Отак би стояла і дивилася на нього.
– Це вже багато. Тоді моя мати буде на вашому боці. Бо всяким пустощам заради розваги вона не потурає. Словом, приходь до старої верби.
– Але ж я… Можу прийти тільки у сні.
– То приходь у сні.
– Але ж це від мене не залежить.
– Залежить.
– Я не у сні не знайшла б ні тієї луки, ні тієї верби.
– Бо ця лука і ця верба на межі наших світів: твого і мого, казкового і реального.
– А я ще подумала, хоч і сонна була:
«У нас ніч, а тут сонце світить».
А воно он як.
– Словом, приходь і нічого не бійся.
Діка пішла, Аліна стала збиратися. Їй ще до знахарки треба було йти. Що то вона скаже?

– Сідай, дитино, – зустріла Ліну стара. – А я думала – ти не прийдеш, злякаєшся.
– Чого б це я мала лякатися?.. Ну, що вам розказали зірки?
Стара зітхнула.
– Багато про що вони мені розказали. Хоч я й не ворожка зовсім, а травознайка, та на зорях знаюся. Що правда, не часто їм набридаю. То вони мені й розказали. А я вже й тобі розкажу… Той хлопець, дитино, і справді твоя доля. Та є перешкоди. Між вами стоїть зла чаклунка, як в народі кажуть, відьма. Що найсправжнісінька.
– І що, бабусю?
– Що? Треба боротися. За того хлопця і за твою долю. Бо інакше нічого не буде. Бо інакше – ти залишишся без долі, а той хлопець – без пари.
– А чи ж я зможу? Я ж і на чарах не знаюся. А це ж таки відьма.
– Боротися зможеш якщо захочеш.
– Захочу, бабусю. Аби тільки мені сили.
– Всі добрі сили собі на допомогу поклич. Мусять же поряд з тим хлопцем бути добрі сили. Поклич їх. Вони тобі допоможуть.
– Я покличу, бабусю. Небо і землю на допомогу покличу, аби лише того хлопця порятувати. Він такий гарний.
– Я ось тут тобі дещо приготувала. І тобі, і твоєму хлопцеві.
І стара протягнула дівчині два вузлики і два хрестики.
– Ось тут свячена сіль і свячене зілля, і хрестики з монастиря. Це засіб певний. Ніяка відьма перед ним не встоїть. Бери, дочко. А от як передати тому хлопцеві – того вже я не знаю. Сама подумай.
– Я щось придумаю, бабусю.
І відразу ж подумала про Діку.
– Буть обережна, дитино. Щоб і ти в яку халепу не вскочила.
– Не вскочу, бабусю. Спробую не вскочити.
– Нехай увесь час у тебе на устах і в думці буде молитва.
Подякувала Ліна та й вийшла. Треба було повертатися додому. Допоможе матері господарку обійти та й скоренько спати ляже.
«Аби тільки той сон мені наснився. Бо інакше… Бо інакше що? Житиму, як і жила. І без Романа? Ні. Краще вже нехай насниться той сон. А вже потім що буде, те й буде».