– О, це зла чаклунка, котра підбирає серед покинутих іграшок тих, котрих можна використати у фільмах жахів. Вона обертає їх на потвор, а потім лякає ними дітей. Всі іграшки її дуже бояться.
– І ви нікому про неї не розказували?
– А кому ж ми могли розказати? Ми ж з людьми не спілкуємося. Це тільки з вами. Люди й не підозрюють, що ми вміємо розмовляти, думати і навіть переживати.
– Ну добре. Я тим займуся.
– Ой, Олесю. Тут треба бути дуже обачною. Танасія зла і підступна. А ми не маємо своїх чарівників.
– Нічого. Ми з нею і без чарівників впораємось. Я поговорю з двірником дядько Степаном. Розумний чоловік. Бувалий у бувальцях. А зараз… Ліно. Ти чого замовкла? Ходімо зі мною. Ти мені допоможеш вашого Гавчика знайти. Він же ж до мене не обізветься.
Вони вийшли у дворик. Покинуті іграшки сиділи і лежали де хто хотів. Мовчали. Бо оживали вони тільки вночі, коли ніхто з людей не міг їх почути.
– Ма-ма! – запищала Ліна. Ось він ! Ось наш Гавчик. Він казав, що хотів би бути моїм собакою. Гавчику, ти не передумав?
– Гав! А чого я мав би передумати? Ми, собаки, вірні. Ах, Ліно! Сьогодні ти ще краща.
– Гавчику, ми прийшли за тобою. Це Олеся.
Гавчик став на задні лапи.
– Панно Олесю, я дякую вам за ляльку і за ведмедика. Я в житті нікого не кусав і з радістю буду Ліниним собакою. І вашим також. Якщо Ліна дозволить.
Всі засміялися. До них скромно підійшла киця, що колись була біла.
– Я не смію вас просити, але… я хотіла б бути з вами… може б ви і мене взяли?
– І мене!
– І мене!
Почулося зусібіч.
– Любі мої! Я ж не можу всіх вас забрати: у нас з мамою дуже багато справ. Ну… Гавчика і кицю я ще візьму. А інших… хоча… я ось що придумала. Я залучу своїх подруг, щоб вони всіх вас привели до порядку. І коли навіть не всіх розберуть по хатах, то наш дворик стане двориком знайдених іграшок.
Іграшки заплескали в долоньки, а ті, котрі не могли, просто посміхалися. Це була хоч маленька надія на повернення до життя, на знайдений дім.

Олесина мама була не дуже втішена з нових прибульців.
– Олесю, ти наш дім хочеш обернути на притулок для покинутих іграшок?
– Ні, мамо, ні. Це Гавчик і киця, що була колись білою. За Гавчика просила Ліна, а киця сама попросилася. Гляньте, які вони симпатичні. Киця, правда, брудна, але її можна почистити чи попрати.
– Я буду дуже чемна.
– А я без потреби не буду гавкати.