Вранці Олеся ошелешено дивилася на ляльку і на ведмедика. Тільки вчора вони з мамою привели їх до порядку. Дівчинка нічого не розуміла. Лялька і ведмедик були такі гарні. Вони з мамою милувалися ними. А сьогодні…
«Чому вони лежать на підлозі? Чому вони такі брудні?»
– Мамо, – покликала дівчинка. – Подивіться.
Олесина мама стояла і здивовано дивилася на іграшки.
– Нічого не розумію. Що тут сталося вночі?
– Думаю, мамо, що не тут, а у дворику.
– Ти думаєш, що вони були у дворику?
– Думаю, що так. Бо як інакше пояснити їхній вигляд?
– Тоді, Олесю, ради інакшої нема: віднеси їх назад у дворик – і нехай вони там собі живуть. Видно, таке життя їм до вподоби.
– Ма-ма! – обізвалася лялька і стала хлипати.
– Не плач, Ліно. Краще поясни, що з вами трапилося. Чому ви знову такі брудні? Ми ж вас вчора прибрали. Ви з Михайликом були такі гарні, що любо було на вас дивитися. Що сталося?
– То все черепаха. То все вона. Черепаха облила мене брудною водою з калюжі. А ведмедик мене захищав. Тому так вийшло.
– То ви таки були у дворику?
– Були.
– Я так і думала. Ну, збирайтеся. Я віднесу вас назад у дворик. Будете собі там жити, якщо таке життя вам подобається.
– Ма-ма! Заплакала лялька. Тут подав голос і ведмедик.
– Не сердься, Олесю. Ми провинилися. Але ж ми хотіли провідати наших друзів. А вийшло… дехто нам позаздрив. І тому …
– Ну що, мамо? Знову будемо їх чепурити?
– Ти собі, як хочеш, а я більше тими дурницями займатися не буду. Мені ніколи. Я маю повно роботи.
– Ну, мамо! Я й так хотіла Ліні іншу сукню моделювати. Зовсім іншу. Атласну. У мене є такі блискучі камінчики. Ними я ту сукню оздоблю. Ото гарна сукня буде. Ще краща, ніж ця. А от для Михайлика у мене нічого нема.
– Для Михайлика… я у себе щось пошукаю. У мене, здається, щось таке має бути.
– Мамо, ви у мене найкраща в світі.
І Олеся обняла свою лагідну маму.
І знову метушня і порання. Миття, прання, шиття. А коли Ліна і Михайлик знову були чисті і прибрані, ведмедик сказав:
– Олесю, тільки не сердься. Ми хочемо тебе просити… тільки не сердься… візьми до нас ще Гавчика.
– Якого Гавчика?
– Він там, у дворі. Добрий і сміливий собака. Він втік від злої чаклунки Танасії.
– А хто така Танасія?