– Але ж багатство не вічне. Вічне тільки добро, яке ти
зробиш людям. Бо добро породжує інше добро, ще більше. З
твоїм багатством часом може щось трапитися.
– Нічого з ним не трапиться. Я сторожу надійну поставив,
вона пильно береже мої скарби.
Пішов Святий Миколай, шкодуючи того нещасного
чоловіка, що, надбавши багатство, забув про душу. Тихенько
підійшов вын до вікна, де чекала на нього бідна дівчинка.
Заснуло дівчатко, поклавши голову на підвіконня.
– Ти не залишишся без подарунка, дитино моя, – промовив
тихенько. І вклав в уста дівчинки пісню.
Прокинулася вранці дівчинка і заспівала, та так гарно, що
аж сама здивувалася.
– Ой, – засміялася радісно, – а я думала, що Святий
Миколай забув про мене.
Не забув.

Минув час. Дівчинка та виросла і стала відомою співачкою.
Вона їздила по світу і несла людям пісню. І де тільки лунала її
пісня, люди посміхалися і ставали добрішими. Дівчина та стала
багатою, але ніколи не забувала, як їй колись було важко та
гірко в її сирітстві. Допомагала бідним, жаліла бездомних котів
і собак, була до всіх доброю і мала від того радість. А ще та
дівчина шанувала Святого Миколая і його свято.
Одного разу, саме в той зимовий вечір, коли Святий
Миколай, запасшись подарунками, провідує сонних дітей,
поверталася вона додому і побачила біля дороги бідного
нужденного чоловіка, що просив хоча б кусник хліба, тремтячи
від лютої стужі. Пожаліла дівчина старого. Взяла його в свою
оселю, обігріла, нагодувала, дала чисту одежину. Тут став перед
нею Святий Миколай і сказав:
– Цей чоловік пожалів колись для тебе малу дещицю від
свого багатства. Чи й тепер будеш доброю для нього:
– Так, буду, – сказала співачка, – бо він вдвічі нещасніший
за найбіднішого бідняка, бо в нього немає душі.
Заплакав тут старий і сказав:
– Святий Миколаю, я згадував часто у своєму безталанні
твої слова. Так, багатство не вічне. Вічне тільки добро, яке
зробиш ти людям. Моє багатство пропало від злодіїв і пожежі. І
більше у мене нічого не зосталося, бо добра на світі я не зробив
нікому.
Сказав так та й заплакав ще дужче.
– Якщо ти плачеш, то ти не такий вже й пропащий, – сказав
Святий Миколай. – Молися, чоловіче, Бог милосердний, то
може й простить тобі.