І ось нарешті настав той день, той вечір, та ніч, коли всі
діти нетерпляче чекають приходу Святого Миколая. Майже
кожна дитина тієї ночі намагається не спати, щоб його
побачити. Це ж так цікаво. Але діти засинають. І тоді
приходить Святий Миколай.
Даринка також намагалася не спати. Їй так хотілося
підглянути, як прийде Святий Миколай, як він
роздивлятиметься свій подарунок, а може й поміряє
шкарпетки. Цікаво, чи він посміхнеться. Мабуть, посміхнеться.
От би побачити.
– А що ж Святий Миколай принесе мені? – намагалася
вгадати дівчинка. Але здогадатися було майже неможливо. Бо
стільки є на світі гарних речей, а ще більше мрій у дівчинки
Даринки. Чи здогадається Святий Миколай, про що мріє
дівчинка? Напевно, здогадається, бо він майже чарівник. Ну, не
чарівник, а… А… От на тих роздумах Даринка й заснула. І
снилося їй, що до них і справді прийшов Святий Миколай.
Підійшов до столу, довго роздивлявся свій подарунок, а потім
таки посміхнувся. І Даринці стало гарно і радісно. А потім він
тихо, зовсім тихо заспівав:
«Ой, хто, хто Миколая любить…»
А потім Даринчин сон обірвався. Дівчинка поринула у
якусь незвичайну казку. А коли вона винирнула, то відразу й
прокинулася, а коли остаточно прокинулася, то побачила біля
себе на подушці прегарну лялечку Барбі. Вона солодко спала, а
коли її Даринка розбудила, лялька спершу заплакала, потім
засміялася, а ще потім заспівала. Аж Даринка розгубилася.
– Ой, – тільки й сказала дівчинка, а потім вони сміялися з
лялькою разом. Та це було ще не все. На столі стояла хатка для
Барбі, а ще посуд, просто розкішний посуд. Даринка так
захопилася своїми подарунками, що не звернула увагу на
зимову листівочку, що лежала на столі. А як побачила ту
листівочку, то відразу побігла до бабусі. Бо сама Даринка ще
читати не вміла. Хоч букви вона вже знала, та не вміла їх
доладу складати. На листівочці був Святий Миколай, а ще там
були засніжені ялинки.
– Бабусю, бабусю, – загукала дівчинка. – Святий Миколай
нам листівочку залишив. Ось! А які подарунки, бабусю! Зараз я
покажу. Але спершу листівочку прочитайте. Дуже зле, що я ще
читати не вмію, а то я б сама прочитала.
– Нічого, Даринко, навчишся. І читати, і писати. А зараз
слухай.
Бабуся взяла окуляри і прочитала:
«Дівчинку Даринку та її бабусю вітаю з Новим Роком та
Різдвом Христовим! Здоров’я вам і щастя! Рости, дівчинко,
велика всім на радість. А ще дякую вам за подарунки.
Шкарпетки теплі, а квіти, як живі, і теж теплі. Дякую! Щастя
вам і злагоди.
З повагою – Святий Миколай».

Даринка втішено засміялася.
– Тепер Святому Миколаю буде тепло в ноги, а квітами він
зможе милуватися аж до весни, доки справжні квіти не
зацвітуть.
І дівчинка Даринка може вперше в житті відчула, як гарно
не лише одержувати подарунки, а й самій робити комусь
приємне – дарувати радість.