А ЯК ЖЕ 3 ПІСНЕЮ?
Дослухалась до пісні маленькою у колі дівчаток-ровесниць, до співанок у рідній хаті. (м пісні ж які!”). Заспівала на повний голос вже у Львові, у школі-інтернаті для незрячих. Співала з товаришками про любов. І хоча вчителька Поліна Василівна сварилася (“что ви пойотє, как старие дєви”? Нужно пєть піонєрскіе песні!”), дівчата піонерських пісень співати не хотіли і далі співали про любов.
Тоді ж опанувала шрифт Брайля й почала записувати свої вірші, які носила у пам’яті і яких було надмір…
Відтак прийшов університет і фах педагога. Тоді зустрічалися на квартирі у незрячого поета А.Волощака з Миколою Вінграновським, який буквально ошелешив її новизною своєї поезії. Отже, круті шляхи поетеси перетнулися із шляхами нашими, шляхами шістдесятників. Вінграновський, до речі, не тільки читав свої поезії, а й слухав вірші молодої студентки. Слухав і казав: “Ще, благаю вас, ще!” Відчув знаменитий поет, що має справу з народженням нового поетичного таланту.
Відчула себе щасливою у незрівнянному ансамблі незрячих жінок “Струмочок”. Ансамбль співає багато пісень на слова Тетяни Фролової, до деяких з них поетеса написала і музику. Недарма його називають ансамблем Тетяни. Вслухайтесь у срібне звучання ансамблю – він принесе вам радість і очищення від буденної сірості. Повноцінним життям живуть співачки, кинувши “виклик долі”.