ТЕТЯНА ФРОЛОВА
По той бік серця
ТЕТЯНА ФРОЛОВА
По той бік серця
Поезії
Львів 2008
Ф 91
Авторка висловлює щиру подяку за фінансування цієї збірки Олександру Б єре жанському
Авторська редакція
© Тетяна Фролоеа, 2008
ЗАМІСТЬ ПЕРЕДМОВИ
Тих людей, що пишуть вірші, розділила б на дві категорії: поети-борці і поети-мрійники чи поети-лірики, що одне і те ж. Себе віднесла б до поетів-мрійників.
Хоча іноді пишу і гострі вірші. Це тоді, коли раптом душа закипає болем за свій край, за наших людей, що живуть вони чомусь в рідному краю не так, к мали б жити. Доки ж? Все нам чогось бракує: коштів, продуктів, законів. А мені так здається, що бракує нам розуму, люд ності і добрих можновладців, таких, щоб думали про свій народ.
Ні, не борець. Я – мрійник і лірик, а ще трохи письменниця і казкарка – і тим сказано все. Здобуток у мене, хоч і не дуже великий, зате дуже щирий і добрий до людей.
Хто мав можливість у тому пересвідчитись, потвердить мої слова.
Десять поетичних збірок, збірочка оповідань для дітей, кілька книжечок прози, дещо з моєї біографії і казки, казки, а в тих казках – цілий світ.
Та зараз не про казки і не про прозу, зараз про поезію. Мо одинадц та поетична збірка, к завжди, довго не мала назви. А що таке збірка без назви? Це всеодно, що дитина без імені. А куди ж це годитьс – щоб без імені? Хоча це не зовсім так. Ц збірка мала назву. І не одну. Але вони кось не приживалися. Спершу хотіла назвати її «КОЛИ ПОСМІХАЮТЬСЯ ЗІРКИ». Але к по снити читачеві, коли ті зірки посміхаються? Та чи й так вже часто посмі-хаютьс нам ті зірки? Хіба тоді, коли їх спогл дають закохані. А потім подумалося, що … кожна людина – це зірка на Землі. І вона мусить світити. Нехай її світла стане лише дл її родини, дл коханого, дл когось самотнього, знедоленого, але щоб те світло було живим і теплим, зігріваючим, таким, що приносить втіху, викликає посмішку, заставл є забути про свої негаразди, відроджує до життя. Тільки не кажіть, що це неможливо. Це і можливо, і дуже важливо дл кожного. В кожному серці світло. І в Вашому також. Така людина, в котрої у серці світло, ніколи не зробить зла. Бо вона просто не зможе його зробити. Але така людина, зі світлом в серці, дуже вразлива, її
легко поранити – жестом, словом, нат ком. А к же тоді бути зі світлом?
Не погасімо його в людських серц х, в котрих воно вже засвітилося. Світло в тобі … нехай воно горить і не згорає, к неопалима купина. Нехай воно кличе додому, а кщо в когось дому нема, то нехай те світло нагадує кожному, що всі ми люди, що всіх нас однаково любить Бог. Світло в Тобі … не пошкодуй його дл когось, навіть тоді, коли серце твоє згорить на попил. Серце згорить, а світло і тоді не згасне, к світло далеких зірок, що доходить до нас, коли ті зірки давно вже померли.
Я шукаю бодай хоч маленького вогника, щоб засвітити свою свічку, запалити ватру, розбудити в небі зорю.
— Агов, зоре, посміхнис мені, засвіти мені, бо теж хочу стати зірочкою, тільки на Землі. Маленькою, зовсім крихітною зірочкою, аби світити йому одному … або не тільки йому. Я хочу світити.
І тоді прийшла назва «СВІТЛО В ТОБІ». Ви тільки вдумайтес : «СВІТЛО В ТОБІ». Це ж прекрасно! Ні, так і не відкинула цю назву, хоча дл збірки вибрала іншу— «ПО ТОЙ БІК СЕРЦЯ». Дехто зі мною
4
5
пробував дискутувати:
— Ну що це за назва? І к це – по той
бік серця?
— Розумієш … людина живе, сумує, радіє – і все це проходить крізь її серце. Але в серці кожної людини неодмінно є щось потаємне, про що вона не розкаже нікому. І те «щось» наче за лаштунками, по другий бік серця. Словом … не можу тобі того до ладу по снити.
— А кщо не можеш по снити, то навіщо так збірку хочеш назвати?
— Хочу і назву. Це не можна до кінц по снити, це треба відчути.
Сперечальники потрохи замовкли і махнули рукою: мовл в, нехай буде так. Що з нею вдієш?
Отже, «СВІТЛО В ТОБІ» або «ПО ТОЙ БІК СЕРЦЯ». Як читач собі хоче, хай так і називає. А головне – вірші. Серйозні і ліричні, дл дітей і дл дорослих. Я люблю свої вірші, бо люблю Вас, тих, дл кого ті вірші пишуться. Я люблю Вас, люди, і дарую Вам своє тепло, глибини свого серц і світло, ке не можу побачити, бо сліпа … Я дарую Вам свої вірші, ті, що народилис по той бік серця.
Тетяна Фролова
ТЕ, ЩО БОЛИТЬ, У СЛОВО ПЕРЕЛЛЮ
ХАЙ СЛАВИТЬСЯ І СВЯТИТЬСЯ
Земля, що дл всіх єдина, Наш затишний світлий дім, їм’ її – Україна, Що матір’ю стала нам всім. Хай поле твоє колоситься, Щодн мирне сонце встає, Хай славитьс і св титьс їм’ величаве твоє. І прапор наш жовто-синій Хай кличе нас до висот. Розквітне у повній силі Наш український народ. І кожна родина радіє, Що на Україні живе. І світитьс сонце надії, Висвітлює щаст нове. Від Мудрого Ярослава, Від Орлика й нашої Січі Бере свій початок держава І дивитьс світу у вічі. Топтали її заброди, Але не могли збороти,
6
7
Ти встань з колін, мій народе, Й скажи всьому світові, хто ти. Хай знають непрохані зайди, Хай знають ворожі чужинці: Ми є і ми будемо завжди, Бо наше ім’ – українці. І хвилі розчісують гребенем Те небо, що повною чашею. Чужого нічого не треба нам, Але не займайте нашого.
Я ВІРЮ
Ранок підкрадаєтьс тихенько До мого самотнього вікна. Сонце загл да в моє серденько: Чи весела я, чи знов сумна. Як же сумувати і журитись? День такий погожий і сний. Світе мій, тебе боготворити Мушу навіть в час такий трудний Бог подарував мені горіння, І світанки, й тихі вечори. Вірю у Боже Воскресінн І в народ, народжений згори. Господи, дай сили дл народу, Від нових ординців нас спаси.
Кров’ю вмитий наш вівтар свободи,
Але потребує ще си.
Хай земл очиститьс від скверни
І джерела чисті оживуть.
Хай народу на добро поверне,
Бо пройшов він свій тернистий путь.
Вистраждав і ви сто в. Кайдани
кров’ю обливались і слізьми.
Вірю я, що час таки настане,
Україна ще змахне крильми.
І земл тебе спитає: – Хто ти?
По котрому боці ти стоїш?
І впадуть брехливі «патріоти»,
Що народ свій оббирають лиш.
КАНОНІЗОВАНИЙ НАРОДОМ
Канонізований народом, Св тий і грішний водночас, Поборник слави і свободи, Вовіки житиме Тарас. Ти у горнилі часу плавивсь Під гнітом тюрем та рем, Та не згубився, не злукавив І залишивс кобзарем. І всі справдешні українці Ідуть до тебе на поклін.
8