Шлях до покаяння 2006 рік

Наступного дня Люба так і сиділа при вікні. Чекала свого Олеся. На кожен звук машини серце дівчини билося – ледве з грудей не вистрибувало. А оскільки машини

тільки те й робили, що їздили по їхній дорозі, то серце у дівчини увесь час калатало, аж,

здається, дзвеніло.

Підходила обідня пора. Олеся не було. Люба вже й пошкодувала, що сказала

батькам. А раптом він передумав і не приїде? На Олеся це було не схоже. А втім,

звідки вона знає?

Мати навіщось покликала її на кухню. І, як це часто буває, саме тоді біля їхнього

будинку спинилося таксі. І не бачила Люба, що сходами вже піднімався її Олесь.

Дзвінок у двері.

– Ой, – скрикнула Люба і пішла відчиняти. На порозі стояв Олесь. З квітами, з дипломатом

і пластиковим пакетом. Люба так розгубилася, що й забула гостя до хати кликати. Так

і стояли вони на порозі, усміхнені і приголомшені. Становище довелося рятувати матері.

– Та що ж ти, дочко, гостя до хати не кличеш?

Люба похопилася і спаленіла. Тут і батько не втерпів – вийшов на майбутнього зятя

глянути. Олесь був трохи збентежений і схвильований. Але складалося враження, що ця

привітна родина відразу прийшлася йому до серця. Привітання, знайомство. Квіти, цукерки, шампанське, пляшка горілки, – все це, як заведено для такої справи. Але окрім того,

хлопець поклав на стіл і хлібину – і це дуже сподобалось Любиним батькам.

– Таке молоде, дивися, а звичай знає, – шепнув Іван Васильович своїй дружині. А та тільки

посміхнулася і нічого не сказала.

 

 

У Львові по Стрийському парку ходила осінь. Вона золотила кучері дерев,

вплітала золото в сукні беріз, а вони пишалися: он, мовляв, які ми ошатні, забувши,

що незабаром доведеться скидати те пишне убрання. Львівська золота осінь…  Вона

завжди гарна. Але казали старші люди, котрі здавна живуть у Львові, що такої гарної

осені, як випала у цьому році, вони й не пам”ятають.

Це була їхня осінь, Любина та Олесева. Вони бродили по Стрийському парку,

милувалися своєю осінню і говорили, говорили, немов не бачилися довгі роки.

– А ти мені не казала, що у Львові така гарна золота осінь, – тихо сказав Олесь.

– Я, Олесю, досі її й не бачила, тієї осені.

– Як це ти могла не бачити такої краси?

– Так… не бачила – і все. Ти відкрив мені і ту осінь, і цей Стрийський парк, і… ще

багато чого… А тепер я вже знаю, що осінь – це найкраща пора року.

– І не треба чекати до весни?

– Мабуть, що не треба.

Вони обоє сміялися і були щасливі. Вони бродили алеями Стрийського парку, а за

ними назирці ходила осінь і підслуховувала, про що говорили ті двоє закоханих.

Незабаром Люба та Олесь мали одружитися. Тоді Люба поїде зі Львова до

Івано-Франківська. Так було вирішено після того, як дівчина розповіла Олесеві

свою сумну історію. Батьки засумували, але не заперечували: так буде краще для

молодих. А для батьків…

– Не сумуй, Олено, – втішав дружину Іван Васильович. – Ми з тобою не такі вже й

старі. А коли зістаріємося, то може й ми до Івано-Франківська переїдемо.

– Ні, чоловіче, зі Львова я нікуди не поїду. Я все життя тут прожила. І коли подумаю,

що прокинуся вранці і не побачу львівських осінніх туманів, а потім, коли туман

розсіється, львівської просині неба…

– Хіба ж тільки у Львові тумани і просинь?

– Така золота осінь – тільки у Львові. І не переконуй мене. А дух львівських вулиць,

а Високий Замок… Ні, не кажи мені нічого, старий. Я зі Львова не поїду ніколи і

нікуди.

Іван Васильович сумно посміхнувся:

– Високий Замок, кажеш…  А пригадай-но, Олено, коли ти була востаннє на Високому

Замку.

– Так, давно не була. Це правда. Робота, і вдома вічно щось треба, а на вихідні – втома

і…  Але я знаю, що він тут, він поруч, наш Високий Замок. І ми з тобою можемо

будь-коли до нього піти. От давай завтра ж і підемо. Сумно, що наша Люба так і

не перейнялася любов”ю до нашого міста.

– Ти даремно так, Олено, думаєш про Любу. Добре, що вона має Олеся. Вона й за

Львовом сумуватиме. От побачиш. Як тільки поїде звідси, так і сумуватиме. Але нехай

буде щаслива – це так важливо, це найголовніше.

 

 

 

 

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

1 × five =

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.