Дід: А так, хлопче. Помольфарив я в своєму житті. Ой, помольфарив. Намагався робити добро, та воно, знаєш, всяко буває… Вирішив покаятися на старості літ. От ще тобі допоможу – та й піду у монастир – гріхи свої замолювати, щоб стати чистим перед Богом, коли простить він мені. А як не простить… Ну добре. Зараз не про те. Маєш якісь речі дівчини?
Левко: Маю. Ось… (розгортає) весільний рушник. Марусина мати дала. Маруся сама вишивала.
Дід: Добре, хлопче, добре. Він нам повинен допомогти. Давай сюди.
Автор: Дід бере рушник з рук хлопця і кидає його у потічок.
Левко (перелякано): Діду, що ви зробили? Пропав рушник…
Дід: Нишкни. Не заваджай мені, якщо хочеш мати свою дівчину.
Левко: Мовчу. Робіть, що знаєте, аби тільки…
Дід: Кожен потічок до річки біжить, а річка – до моря. А там твоя Настя.
Левко: Марія вона, Марія, дідусю.
Дід: Твоя Марія тепер Настя. Настя Лісовська. Роксолана. Вона зараз далеко від нас. Вона стала полонянкою століть. Ми мусимо її повернути. Це нелегко.
Левко: Моя Маруся – Роксолана? Як це?
Дід: Історію вчив? Про Роксолану чув?
Левко: Історію вчив і про Роксолану чув. Але до чого тут моя Маруся?
Дід: Що тобі пояснювати? Ти й так того не зрозумієш. А зараз, хлопче… Або замовкни, або йди звідси. Ти мені заваджаєш. Можеш тільки слухати. І – ні пари з уст. Можеш все зіпсувати.
Левко: Мовчу, дідусю. Як риба.
Автор: Раптом потемніло. Настала ніч. Мольфар Михайло зняв руки до неба.
Дід: Насте, ти чуєш мене?
Марусин голос (приглушений далиною, а може й століттями): Чую.
Дід: Ставай на свій весільний рушник. Він тобі допоможе.
Маруся (з натугою): Не можу. Важко мені. Ой, важко.
Дід: Мусиш, Роксолано. Це твій весільний рушник. Він поверне тебе до нас.
Маруся: Не можу. На мене навалилася глиба часу.
Дід: Спробуй ще раз, хурем. На тебе тут чекає Левко.
Дід (до Левка): Озвися до неї.
Левко: Марусю, Марусечко, я люблю тебе. Де ти, моя пташко? Поспішай на наше весілля.
Голос Марусі: Я вже… Стою на весільному рушнику. Він… Пливе по морю і не тоне.
Дід: Пливи, дівчино, на голос трембіти.

(Дід грає)

Автор: Розвидняється, а потім настає день. Потічком проти течії пливе весільний рушник. На ньому стоїть Маруся. Побачила Левка і вийшла на берег, вихопивши з потічка рушник. Молоді обнімаються. Дід тим часом зникає.
Левко (випускає Марусю з обіймів): О, а куди ж подівся дідусь? Я ж хотів йому подякувати.
Левко (голосно): Дідусю, ми Вам дякуємо.
Обоє: Дякуємо.
Голос діда (здалеку): Будьте щасливі, діти.
Кобзар (співає):
В Царіграді на базарі,
В Царіграді на базарі,
Де збирається торговина.
Там брат сестру запродає,
Там брат сестру запродає.
Та не знає, що взять має.
Вона сама собі ціну знає.
Бере гроші, не лічачи,
Срібло-злото, не важачи.
Срібло-злото, не важачи,
Китаєчку, не мірячи.

ЗМІСТ

1. Замість приказки
2. Чарівниця після смерті
3. Лесета
4. Азалія, або дівчина, котра боїться дощу
5. Незвичайна історія звичайної дівчини
Небажаний гість
6. Перстень від прабабусі
7. Перо чорного ворона
8. Полонянка століть (радіоп’єса)