У Парашки з самого ранку порання. Сьогодні у неї гуденьки. Олена старається, щоб не осоромитися перед старшими жінками. А ще ж свекруха її перед усіма хвалить. А ще ж Марта Соколючка буде. Така багачка, така господиня, що ого!
Марта щось припізнилася. Вже думали, що її не буде. Та вона прийшла, задихана і розпашіла.
– Ой, спізнилася я. Корова у мене отелилася. Їй ще не час, а вона взяла та й отелилася. Добре, що я вдома була, а то Максим не впорався б. тепер, як не зап’є, то вже дасть раду. Я не забула, що казала минулого разу. Сьогодні ми співаємо тільки веселих пісень. А хто сумної почне, з того штраф – пляшка горілки. Я свою пляшку з собою прихопила. Про всяк випадок.
– Чекай, Марто, а що, коли тебе на сумну пісню не потягне? Невже повну пляшку назад додому понесеш?
– Тоді б з мене і кури сміялися, не те, що мій Максим. Ну, то давайте вже співати, бо без пісні і робота не береться.
Та сама ж і почала.
Молодице, молодице,
Чого-с така біла?
Чи ти в поле не ходила
Чи вдома сиділа?
– Моє поле недалечко,
Тільки на горбочку.
Як сонечко пригріває,
То я в холодочку.
– Ой, чи тебе, молодице,
Маляр вимальовав,
Що на твоє біле личко
Краси не жаловав?
– Мене маляр не мальовав,
дав ми Господь з неба
я молода молодиця,
мені краси треба.
А тут і Варка не забарилася, бо її, хоч хлібом не годуй, а дай поспівати. Та щось веселе, задирикувате.
Чорнявая молодиця
Моргала до мене.
– Прийди, прийди, гарний хлопче,
З вечора до мене.
– Ой, не прийду я до тебе,
Маєш чоловіка.
А я хлопець молоденький,
Збавить мені віка.
– А я свого старенького
Пошлю по калину.
Прийди, прийди, гарний хлопче,
За тобою гину.
– Іди, іди, чоловіче,
Калину ламати.
Такий мене кашель душить,
Що й не можу встати.
Пішов старий бородатий
Калину ламати,
А я хлопця за рученьку
Та й ввела до хати.
Іде старий бородатий
Та й несе калину.
– Бідна ж моя голівонька,
Де ж я тебе діну?
Лягай, лягай, гарний хлопче,
Під білу перину,
А я ляжу на перину,
Скажу, що я гину.
– Іди, старий бородатий,
Меду діставати.
Такий мене кашель душить,
Що й не можу встати.
Пішов старий бородатий
Меду діставати,
А я хлопця за рученьку
Та й вивела з хати.
Будеш знати, старий діду,
Як молоду брати.
Я молода чепурненька
Хочу погуляти.
– О, та це не пісня, а ціла історія.
– Ціла історія жіночих хитрощів.
– О, жінка чого тільки не придумає, коли хоче погуляти.
– То тільки наша Марта нічого собі не могла придумати.
– Бо дурна була. Тепер порозумнішала, та пізно вже.
– Нічого не пізно. Ти, Марто, ще хоч куди. Хоч малюй тебе. Хоч би трохи зазнала тієї бабської радості. Це для жінки так важливо.
– Е, дівчата, як не було на світанку, то не буде й на останку.
– Не баламутьте жінку, гріховодниці, – розважно сказала Семениха. – А то он Олена слухає.
– Що Олена? Олена чоловіка має.
– А Марта хіба ж не має?
– Вважайте, що не має.
– Та Олена й не слухає зовсім. Вона борщем занята. Давайте ще якоїсь заспіваємо. Варко!
А Варку й просити не треба. У неї пісня завжди на похваті.
Дала мені мати
Козу з козенятком,
Та, щоби я не ходила
По селі з горнятком.
А я козу дою,
А вона ногою,
А я її кулаком:
Іди к чорту з молоком.
Правда, люди, правда,
Господиня гарна.
Правда, люди, правда я
Господиня гарная.
Тон було задано. Тепер пісня кликала пісню, та й співали вже всі гуртом, аж виляск пішов.
Ой, дядьку Панас,
Ставте хату коло нас.
Будем пити та гуляти
Трохи в вас, а трохи в нас.
– Ой, баби, ми геть чисто подуріли. Хто почує – то здивується: що це старих на веселощі потягнуло?
– То нехай дивується. Овва! Ми веселощів ні в кого не забрали.