Обжинки поезії

Спасибі вам за те, що мовчите

– Чомусь ігнорують вас критики.

– Не знаю. Вони мовчать.

– У вас, мабуть, обмаль політики.

– Можливо.

 

– Вам би трохи більше вагомості –

Так мусить кожен поет.

Зринають в моїй свідомості

Відписки з радянських газет.

Не хочу, щоб про мене писали

Штампованими порожніми фразами.

Не хочу, щоб про мене казали

З похвальбою або з образами.

Ціную звичайні слова,

Прості, як правда, як істина.

Я певна, що я права,

Хоч моя правота й розхристана.

– Ви добре пишете. – Дякую.

– Ваш вірш мене схвилював.

Почуваю себе ніякою.

Стою без правил і прав.

Не здається безбарвною тиша та.

Перед тим тільки зал вирував.

– Ваша тиша, неначе вишита.

Хто вам вірші ті вишивав?

Червонію, плечима знизую.

Ось вони, мої читачі.

Пересохлі губи облизую.

Недарма я пишу вночі.

– В ваших віршах в міру політики.

Ви любові людей вчите.

Я вам дякую, любі критики,

За те, що ви мовчите.

 

А калина цвіте

Посади на добро калину,

Посади на добро вербу.

Хай твій смуток вони розвіють,

Хай розвіють твою журбу.

Нашепоче зелений вітер,

Що все буде так, як колись,

Аби тільки на білому світі

Добрі люди не перевелись.

А калина цвіте,

До землі хилить віти,

І верба шелестить,

І хлюпоче вода.

Хай ростуть на землі

Й посміхаються діти,

І живе між людьми

Злагода.

 

Ти збудуй світанкову оселю,

Образам рушники вчепи.

Хай живуть в ній люди веселі,

Ті, що люблять і гори, й степи.

Сонце буде дітей будити,

Зорі сни наколишують їм.

Вони будуть свій край любити

І пишатись народом своїм.

А калина цвіте

І пишається плодом,

А верба шелестить,

І хлюпоче вода.

Я навіки зіллюсь

З невмирущим народом.

Хай між нами живе

Злагода.

 

Я донька українського народу

Не маю я солодшої відради,

Аніж напитись з того джерела,

Що батько мій мені в дитинстві радив,

Тоді, коли малою я була.

– Як аж по вінця виповнить зневіра

Ту спраглу душу, що в тобі живе,

Води напийся – і воскресне віра,

Й натхнення в тебе з’явиться нове.

Коли тернистий шлях натомить ноги,

Коли недобрі люди зацькують,

Ти припади до джерела з дороги,

Бо з нього спраглі душі воду п’ють.

Я щиро вдячна батькові за воду,

А матері за вишитий рушник.

Я донька українського народу,

Того народу, що до праці звик.

 

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

1 + 13 =

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.