Обжинки поезії

ЛЕГЕНДИ НЕ МОВЧАТЬ (ЧИ ТРЕБА ЇХ БУДИТИ?)

 

 

Зустріч з чумаками

Тепла ніч над землею висне,

Аж лякаються солов’ї.

Хтось розкидав зорі навмисне,

Щоб збулися бажання мої.

Значить, я тебе ще зустріну,

Між людьми, не на самоті.

Ну, а потім зорею злину,

Як буває в нашім житті.

Чи зорею, чи може птахом

Пролечу між минулих віків,

Пролечу над чумацьким шляхом,

Аби глянути на чумаків.

Вони їдуть собі на возі,

Розсипаючи з неба сіль,

І співають собі по дорозі

Пісню ту, що взяли звідсіль.

Привіталась, вклонилася гречно,

Як навчили мене батьки.

А на возі все люди статечні,

Наче й зовсім не чумаки.

Та мені дивуватись не личить –

Тут, либонь, закони свої…

На землі журавлі курличуть,

І шепочуться з вітром гаї…

Придивляюсь – а там Шевченко,

Остап Вишня, Гоголь і Стус…

– Ще до Києва далеченько.

Як же з вами я розминусь?

– Нам підвозити жінку не можна.

В нас традиція здавна така.

Бо спокусниця жінка кожна

Для бувалого чумака.

Дуже весело їм жартувалося,

І співались пісні між тим.

– Слухай, дочко, як же так сталося,

Що ви віддали наш Крим?

Я понуро схилила голову,

Бо й сама не знала, чому.

Ходить ворог нахабно і гордо

У сонячному Криму.

– Як простити вам лихо вчинене,

Що розтринькали ви скарби?

Пам’ятаю, ще дід колись вчив мене:

Не надбав – то хоч не розгуби.

Повертайся на землю, донечко.

Не кажи, що бачила нас.

Хай тобі довго сяє сонечко,

Бо тобі ще не час, ще не час.

 

Світ народився!

Яка довкола передвічна тиша…

Неначе має народитись світ…

Природа всім закони мудрі пише

На всі віки, на безконечність літ…

О, чуєш? Бачиш? Світ вже народився!

Дитя сміється… А віки? Мовчать.

Бо що вони? Бог світу  об’явився.

Лягла на світ свята його печать.

Для світу Бог людину сотворив.

Він їй подарував і землю, й небо,

І мову – те найбільше диво з див.

Ні, світе, ні, пручатися не  треба.

Прийми її, як найцінніший скарб.

Навчи її , як жити, що робити

І як Тебе і Господа любити,

Бо на людині вічний Божий карб.

І квіти, і дерева… І … слова…

Все для людини, для її молитви.

Не треба тільки заздрості й гонитви

За привидом чужого божества.

Марноту й суєту не підбирати,

Не прикипати серцем до грошей.

Хай буде світ прекрасний і багатий

Над силою любові й благодати

 

Хто я – відгадай

Заколисані вітром зорі

Засинають в обіймах ночі.

Я тобі розказати хочу

Про свій перстень, загублений в морі.

Химерні морські істоти

Випливають грітись до місяця.

Вони, як і я, достоту,

Не завадить і їм пісня ця.

Заспіваю для хвиль морських,

Грайливих, веселих таких,

І для берега крутого,

І для вітру штормового,

І для русалок морських,

Веселих таких.

 

Хтось почув мою пісню в морі,

Хтось на березі відгукнувся,

Світ прокинувся, світ здригнувся,

І моргнули заспані зорі.

Химерні морські істоти

Здивувались, почувши голос мій.

І вітер спитав мене: – хто ти?

А я засміялася : – зрозумій.

Я тебе для себе відкрила.

Подаруй мені свої крила.

Сили буйної мені дай,

А хто я – відгадай.

Я не хвиля і не краплина,

Я русалка і я людина.

Я при місяці тут стою

І дарую вам пісню свою.

Я співаю і хвилям, і зорям,

І морським, і небесним просторам,

І її величності

Вічності.

 

 

 

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

three − 1 =

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.