Інколи й весною видається пасмурний день. Тоді сумно. Та це минеться,  бо весна – це весна

Плакала вишня

Пелюстками вишневого цвіту.

Плакала доля,

Що несе її вітром по світу.

І ніхто не шукає,

І ніхто не спитає,

Ні розради ніде, ні привіту.

Хтось посміхнеться,

Бо такого в житті не буває.

Всяк свою долю

Неодмінно по світу шукає.

Чи лиху, чи лукаву,

Чи багатство, чи славу.

Хай поганою Бог не карає.

Сумно хилились

Нерозквітлі квітки в безнадії.

Марно журились,

Все чекали, що сонце зігріє.

Темні хмари нависли,

Без чуттів і без мислі,

Залишилися світлими мрії.

Плакали верби,

До води нахиляючи віти.

Сонця тепер би,

Щоб всю землю теплом обігріти.

І людину, й пташину,

І схололу стежину,

І журливі натомлені квіти.

Сумно й весною,

Коли сонце сховалось за хмари.

Ти не зі мною,

Ти у парі, а я ще без пари.

Та журитись не треба,

Вже світліє край неба,

І весна роздає свої чари.

 

Хмаринка

Над землею хмаринка летіла,

Легка-легка і біла-біла.

Небо грозами клекотало,

Та її це не клопотало.

Вона ще була маленька,

Вона ще була легенька.

Небо супиться, небо хмариться,

А вона собі з вітром бавиться.

Що їй грім? Що їй блискавиці?

Хай клопочуться тим сестриці.

А вона, легенька та біла,

Просто так собі в небі летіла.

Наполохана і схвильована,

Така гарна, як намальована.

Налітається досхочу.

Не несе вона людям дощу.

Дорікають їй через те.

Почекайте, доки виросте.

 

Ще такої весни не було

Щось сьогодні не спалось мені.

Тепла ніч не для мене була.

Не для мене черемха цвіла,

Соловейка лунали пісні

Не мені…

Я за руку взяла теплу ніч

І спитала її, в чому річ,

А вона засміялась глузливо:

– Ти закохана чи нещаслива.

В мене обертом голова.

– Тепла ніч, ти не зовсім права.

Я закохана – отже, щаслива.

Бо любов – це справдешнє диво,

Якщо навіть вона не взаємна,

Чи відкрита, чи потаємна.

Якщо милий того не знає,

Не помітить і не спитає.

Я люблю – і того мені досить.

Мертве дерево не плодоносить.

Ніч була занадто правдива.

– Ще наплачешся з того дива.

В грудях билося серце шалене.

Соловейко співав… Для мене!

То нічого, що я не спала.

Та зате який вірш написала!

Повний пристрасті і любові.

І весна! У кожному слові!

 

Ще такої весни не було.

Соловейко ще так не співав.

Все недобре кудись відійшло,

Заховалося поміж трав.

Заховалось, що потім зникнути.

До весни також… треба звикнути.

Залишилася музика вітру,

Шепотіння зелених гаїв.

Посміхнулося небо привітно

І чманіло від солов’їв.