Обжинки поезії

А ЗИМУ ПРОСТО ТРЕБА ПЕРЖИТИ

(СНІГОЦВІТИ)

 

У зими свої забави

Випав сніг, такий пухнастий,

Білий-білий, як фата.

Захищає від напасти

Наші села і міста.

Ну й зрадіють вранці діти –

Кожна хата в кожушку.

І не хочеться ходити

По веселому сніжку.

Сніг летить, такий лапатий,

Снігом світиться зима.

Брати не спішіть лопати,

Бо потреби в тім нема.

Все реально, все правдиво,

То не казка і не сон.

Хай живе правічне диво –

Кимсь придуманий закон.

Сердиться мороз лукавий.

Чи йому тепла шкода?

У зими свої забави –

Новий Рік і Коляда.

А коли минуться свята,

То згадаєм раптом ми,

Що пора весну чекати

І зелені килими.

 

Верховодить Коляда

Надворі хурделила зима.

Холодно, аж цокотять шибки.

Я сиджу серед зими сама.

Сніг позамітав усі стежки.

Можна не повірити зимі,

Можна і не помічати зла.

Та зима, як той підступний змій,

Крізь щілини в хату заповзла.

Цілий світ, як біле полотно,

Біле-біле, аж болить в очах.

Душу вже засніжено давно,

І в плиті вогонь давно прочах.

В вирій полетіли всі пісні.

Холоду бояться і вони.

Мали б повернутись на весні,

Хоч би повернулись восени.

Чую, верховодить Коляда,

Не страшна їй ні зима, ні сніг.

До мого віконця припада,

Сипле щастя аж на мій поріг.

 

Зима кольорова

Може, пісня моя не до діла,

Не знайду потрібного слова.

Всі кажуть, що зима біла,

А я знаю, вона кольорова.

Рум’яніють дитячі личка,

Як спускаються з гірки санчата.

І сміється зелена яличка,

Ждучи новорічного свята.

Засипає снігом світ цілий

Той вітрисько, такий гоноровий.

Він думає, що він білий,

А я знаю, що він кольоровий.

Кольорові сни в мого сина,

Кольорова хустка у мене.

Я тебе у зими попросила

І кохання своє шалене.

Не відмовила, подарувала.

Нарікати тепер не можу.

Що хотіла, то те надбала.

Чим тепер собі допоможу?

Загляда у вікно сніговиця,

У грубці палають дрова.

Знаю, зимо, твою таємницю:

Ти не біла, ти кольорова.

 

Відлига

Де не взялось тепло серед зими.

– Відлига, – бігли й тішилися діти.

Від холоду вже потомились ми.

Хоча чого, здавалося б, радіти?

Ще ж не весна. Дадуться нам в знаки

Зимові хуги, крига та морози.

Зима ще не відступиться таки

І витисне з очей холодні сльози.

А поки що відлига. Танув сніг.

Така теплінь серед зими – то диво.

Це якось раптом збадьорило всіх,

Хоч виглядало якось неправдиво.

І плакала розгублена зима.

Їй жаль ретельно надбаного скарбу.

І вітер десь повіявся – нема.

До кого їй понести свою скаргу?

Де той мороз? Куди запропастився?

З віхолою бавиться, гульвіса.

Із-за нього все це. Розпустився.

Ось-ось розтане крижана завіса.

А там і річка скресне. І кінець.

– А я збиралася іти з ним під вінець.

Позаздрила віхола.

На санях приїхала.

А назад поїде на возі.

Нам  з нею не по дорозі. Та я ще на силі зберуся.

Я з нею ще поборюся.

Тоді побачимо, хто кого.

Ви ще не бачили такого.

Я маю ще сніг і до снігу.

Ще ліс перескочу з розбігу.

І, як непрочитану книгу,

Я маю в запасі ще кригу.

Ви мусите всі теє знати:

Мене не так легко здолати.

 

Навіщо, зимо, зорі заморозила?

Заснула ніч, неначе намальована.

Такої ночі більш ніде нема.

В моє вікно, бездумна і схвильована,

Дивилася розвихрена зима.

І кликала мене в сніги незаймані,

А я любила хату і тепло.

Ділилася зима своїми тайнами,

Яких насправді в неї не було.

Навіщо, зимо, зорі заморозила?

Невже вони тобі не до смаку?

Ти краще дітям начаклуй морозива,

А всім дорослим по сніговику.

Ти жодної не знаєш колискової.

Я розумію, не твоя вина.

Побудь хоч ніч святочною, казковою,

Бо незабаром вже прийде весна.

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

12 − 12 =

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.