Аби любов мене пережила

Моя любов тебе пережила.

Без тебе їй незатишно на світі.

Пташина десь співа у верховітті,

Замало їй осіннього тепла.

Вже перелітний шлях птахам накреслений.

Без тебе сумно так у нашім місті.

Блукає осінь по опалім листі,

І вітер віє, теплий і улесливий.

І я вдаю, що так і має бути.

Ми всі минемось, та не всі образу.

Ніяк не можу я тебе забути,

Забула тільки гіркоту й образу.

Моя любов тебе пережила

Й мене переживе, бо маєм діти.

Куди мені жалі свої подіти?

Бо так бракує на землі тепла…

Свій перелітний шлях сама я вимрію

Й кудись завіюсь, близько чи далеко…

Повернуться птахи весною з вирію,

Знайде мене мій зоряний лелека.

Знайде і так журливо дорікне:

– Чому не почекала ти мене?

Тобі одній летіти так не просто.

У тебе мрія, а у мене крила.

Я заново любов свою відкрила,

Таку безмежну, як небесний простір.

І я сказала тихо, без плачу,

Хотілося, щоб ти мене почув:

– Мені не треба цвіту і тепла.

Аби любов мене пережила.

 

За любов саме випити час

Десь записані наші долі

У чиємусь записнику.

Виколисували тополі

Моє щастя у квітнику.

Мої сльози блищали в росах

Ті, котрі ще не пролились,

Сивина готувалась в коси,

Що засіється ще колись.

Виглядала розлука з гаю.

• Я ще встигну. Ще маю час.

То нічого. Я почекаю.

Потім визрію поміж вас.

Того знати я не хотіла.

Бо ж були такі сонячні дні.

Тихо горличка туркотіла,

Щось розказувала мені.

Щось таке неймовірно пророче.

Тихо, горличко, не туркочи.

Дослухатися я не хочу.

Я щаслива. А ти мовчи.

Хай вже буде що має бути.

Свою долю не обминеш.

Келих щастя за келих отрути.

Зате щастя велике, без меж.

Без обіймів, без поцілунка…

І буває ж така любов!

Вип’єм, доле, солодкого трунку.

Щоб ніхто нас не обійшов.

Щоб ніхто його першим не випив,

Бо цей келих тільки для нас.

Бо такий вже нам жереб випав:

За любов саме випити час.

 

Надіюсь

Ти такий молодий, що просто смішно

Казати, що ти мені до вподоби.

І я зітхаю гірко й невтішно:

Таке життя. З тим нічого не зробиш.

То нічого, що скрізь шаленіють люди,

Що поряд зі мною мій чоловік.

Поетеси мають такі причуди:

Закохуватись. Не дивлячись на свій вік.

Дуже добре, що ти про те не знаєш.

Ні, ні, я нічого тобі не скажу.

Хіба може цей вірш ти колись прочитаєш,

Колись, коли піду я за межу.

Прочитаєш – і сумно тобі раптом стане.

А може на те я надіюсь дарма.

• Добре писала Фролова Тетяна.

Як жаль, що її вже нема.