Сльози гіркішими стали

Не кажи, що мене ти не любиш,

І закинь ті слова в спориші.

Промовчи, одури, бо загубиш

Кращий цвіт молодої душі.

Як болить перший доторк розлуки.

Я ще вірю у чисту любов.

Ти візьми мої трепетні руки.

І тримай, доки ще не пішов.

З часом сльози гіркішими стали.

Може з часом збагнув, що не мій.

Пісню ту, що удвох ми співали,

Доведеться співати самій…

 

Чаруй мене

Чаруй мене очима карими,

Чаруй мене устами п’яними.

Нехай не кажуть, що не пара ми,

І що не будемо коханими.

Люби мене усім на перекір

І не питай про те ні в кого.

Любов моя висока, аж до зір,

Любов моя до неба голубого.

А все це тільки зорі бачили,

Про нас шепталися із річкою.

Ми їм, пустункам, все пробачили

І заховались під смерічкою.

Люби мене до самозречення,

Аж до нестями, до знемоги.

Ти відкидай всі заперечення,

Всі сумніви і всі тривоги.

 

Переболіло і перепекло

Не треба слів, не треба каяття.

Це все тепер, либонь, не має значення.

Прийми від мене щирі співчуття.

Я не прийду до тебе на побачення.

Переболіло і перепекло.

Я не журюсь, не плачу і не млію.

Я дітям віддала своє тепло.

Ніскілечки про те я не жалію.

Мене ще й досі ваблять солов’ї,

Хвилюють весни пишним дивоцвітом

І сказані колись слова твої,

Що підняли мене над білим світом.

Не треба ні пробачень, ні жалю.

Пройшли роки. До чого тут пробачення?

Я, може, й досі ще тебе люблю,

Та це тепер, либонь, не має значення.

 

І без друзів, і без ворогів

Ранок горне літо нелукаве.

Сохнуть переспілі спориші.

Я тебе кохаю не по праву.

За законом власної душі.

Ти мене любити не посмієш,

Відвернеш при зустрічі лице.

Жити не по праву ти не вмієш,

І тобі я дякую за це.

Ти належиш іншій, я те знаю,

Слід твоєї першої весни.

Я тебе здалека обминаю,

Тільки ти в мої приходиш сни.

Поміж нас несказано ні слова.

Що казати? Ясно все і так.

Тільки часом зустріч випадкова –

Долі нерозгаданої знак.

Котить хвилі повновода річка,

Ледве не виходить з берегів.

Я – самотня скривджена смерічка,

І без друзів, і без ворогів.

 

Коли в мене народиться доня

Мене мати купала в любистку,

Все журилась, щоб хлопці любили,

І не знала, що зовсім близько

Підростає хлопчина – мій милий.

Я пішла б за ним на край світу,

Не спитала б куди, а пішла б.

Не шукала у нього привіту.

Інша дівчина в нього була…

Мама з того не сумувала,

Не вважала, що це покара.

Безтурботно і легко казала:

– Він не пара тобі, не пара.

– Що Ви, мамо, наворожили?

Що любисток Ваш наробив?

Хлопці й справді мене любили,

Але той один не любив.

Коли в мене народиться доня,

Я в любистку її не купатиму.

Її долю в своїх долонях

І леліятиму, і плекатиму.

У її дівочі справи

Я нізащо не буду втручатися.

Хай сама виборює право,

З ким любитися, з ким розлучатися.

Хай їй буде і світло, і гарно,

Все, що їй у житті судилося.

Тільки я розмріялась марно:

В мене доня не народилася.