Ти між нами не стій

Дощ іде, дощ іде

По траві босоніж.

Ми удвох, ми удвох,

А розлука поміж.

А усмішка твоя

Сяє на портреті.

Ти і я, ти і я,

А розлука третя.

Хіба ти не бачиш, розлуко?

Ми з милим ідемо під руку.

Не ставай поміж нас.

Може нам ще не час

Отак під руку

Іти в розлуку.

Загубись між дощами,

Заблудись між кущами.

Залишайся лиш снами,

Не ставай поміж нами.

 

Дощ іде, дощ іде,

Не минає ясена…

І немає ніде

Більш такого красеня.

Він іде ходою гордою,

Всі дівчата задивляються.

А він усміхом  і вродою

Все втішається, пишається.

Не дивіться, дівчата, він мій.

Я нікому його не віддам.

Ти, розлуко, між нами не стій.

Ти не зможеш зашкодити нам.

Загубися між дощами,

Заблудися між кущами.

Не ставай поміж нас,

Не настав ще твій час.

 

Образи не минають

Кричать стрижі,

Що ми чужі.

І звідки вони знають?

Ми на межі,

Ми на межі.

Образи не минають.

В душі моїй

Посеред мрій

Чомусь тебе не бачу.

Ти вже чужий,

Ти вже не мій –

І знову гірко плачу.

Корись, корись.

Якби колись –

То що було б – не знаю.

Люблю свій сон

І цей полон

Люблю, благословляю.

Годинник б’є.

Життя моє

Розкласти б на години.

Лиш тільки дзвін…

– Це він, це він!

Коханий твій, єдиний.

 

Не обминуло

Я не люблю надмірної шляхетності.

Хай буде так, як у житті бува.

Абстрактності, ні зайвої конкретності.

Багатослів’я – то лише слова.

Один твій погляд – й я тобі повірила.

Один твій усміх – й я навік твоя.

Твою любов  я усмішками міряла,

Все, що крім того відкидала я.

Боялася, щоб люди не зурочили.

Ховалася і з таланом своїм.

Не слухала, що зорі нам  пророчили,

Бо я чомусь не довіряла їм.

Горнулася до літа і до осені.

Зима чомусь не вабила мене.

Я обминала всі стежини росяні.

Що має бути, те не обмине.

Не обминуло. Я сама зосталася.

Весела чи сумна –  завжди сама.

А за вікном так холодно сміялася,

Мене перемагаючи, зима.