Любов пішла, щоб не повернутись

Хмари принесли

Весняну зливу

Й подарували

Землі вологу.

Мені набридло

Вдавати щасливу

Й казати всім,

Що не сталось нічого.

– Нічого не трапилось.

Все гаразд.

І посміхнутись,

Долаючи втому.

Просто любов

Десь пішла від нас,

І ми обоє

Не винні в тому.

Просто їй набридли

Постійні чвари

І звинувачення

Одне одного –

І вона відпливла,

Як оті хмари,

І скарги наші

Понесла до Бога.

Любов пішла,

Щоб не повернутись.

Вона ніколи

Не повертається.

Просто ми не можемо

Того збагнути.

І пізно вже нам

У чомусь каятися.

Що ж,будемо жити

Тепер без любові.

Що ж випросимо

У святого неба?

Попросимо пісню,

Попросимо слова,

А більше нам

Нічого не треба.

 

Може я й не була твоя

Може я і твоя не була.

Якось так поміж нами вже склалось…

Не лишилося в тебе тепла,

І любові зовсім не зосталося.

Розгубив ти любов по світах,

І тепло рознеслось вітрами.

Був, як той перелітний птах,

Збайдужів до всього з роками.

Крила нас підняли б в небеса,

Ти позбувся б важкої зневіри,

Але Бог посила чудеса

Тим, хто в нього несхитно вірить.

Ти ж не вірив ні в що і ні в кого,

Лиш жінкам, що тебе дурили,

І не знав ти ніякого Бога,

Лиш квитка партійного силу.

А любила тебе лиш я.

За тобою б у вирій злетіла.

Може я й не була твоя,

Але бути твоєю хотіла.

 

Горличкою стану (за мотивами народних пісень)

Доле ж моя доле,

Що робити маю?

Втоплю свою тугу

В тихому Дунаю.

Пливи, моя туго,

Пливи за водою.

Дала мене мати

Заміж молодою.

А як віддавала,

То й стала питати:

– Чи будеш ти, доню,

Нелюба вітати?

– Ой чи ти, матусю,

Та й серця не маєш,

Що ти мене, бідну,

З нелюбом вінчаєш?

Вмилася росою,

Дрібною сльозою.

– Іди, мужу, спати,

А я ще постою.

Вийду я на гору,

На той місяць гляну.

На той місяць гляну –

Горличкою стану.

Горличкою стану,

Загуду, загуду.

– З тобою, нелюбе,

Я жити не буду.

З тобою, нелюбе,

Я жити не буду,

Свого миленького

По вік не забуду.

 

Жіночі таємниці

У кожної жінки свої таємниці.

Одна ними ділиться, друга мовчить,

А третя шепоче якійсь молодиці:

Секрет відкриває чи розуму вчить.

Бо кожній ще мріється, кожній ще сниться

Усміхнений місяць. А це на любов.

У кожної жінки своя таємниця,

А хто розгадав її, щастя знайшов.

У кожної жінки своя таємниця,

Не кожному їх розгадати дано.

Бо кожна те знає: вона чарівниця.

І це, щоб ви знали, відомо давно.

Того зачарує, того приголубить,

А того відвадить, аби не дививсь.

Хто жінку не знає,

Той щастя не має,

Та є ще надія: зазнає колись.