Щастя колишнє

Не сваріть мене, мамо,

Що пізно прийшла.

Я стояла під вишнею

З любов’ю колишньою.

І сльоза, як роса,

І ясні небеса.

Місяць зірку нам кинув до ніг.

А що він ще міг?

 

Не сваріть мене, мамо,

Що барвінок столочено.

Чи мене зачаровано?

Чи мене заморочено?

І печаль, як кришталь,

І мені вже не жаль.

Тільки журиться вишня,

Що любов та колишня.

 

Не сваріть мене, мамо.

Ви ж любили колись.

Наші весни літами

Розбрелись, розійшлись.

Тільки плакала вишня,

Що любов та колишня.

І роса – як сльоза,

А любов не згаса.

 

Подарую тій вишні

Я свій спогад колишній.

Що було, те минуло,

Та в душі не заснуло.

Не сумую й не плачу,

Ворогам все пробачу.

Тільки ти пам’ятай, моя вишне,

Моє щастя колишнє.

 

Все для тебе

То для тебе ця ніч зореока,

Щоб її ти запам’ятав.

І той місяць, що світить звисока,

І зажурена річка, і став.

А в ставу купаються зорі.

Ти лови їх, вони твої.

Всі слова, мов якісь прозорі.

І од вітру хилились гаї.

На землі було, як у казці.

Напливав легенький туман…

Все у Божій опіці і ласці:

І берези, і річка, і лан.

І закохані ми, не безгрішні.

В ніч таку хіба не згрішиш?

Чи такі були ночі торішні?

Чи нам тільки здається лиш…

Соловейко озвався з гаю –

Романтичний наш менестрель.

Це для нас він затьохкав, я знаю.

Це для нас його ясна трель.

Все для тебе тієї ночі,

Щоб її ти запам’ятав.

Не лукавлять місяця очі,

І зажурена річка, і став…

 

Не згадаю

Я тебе не люблю.

Не люблю і не буду любити.

Ти до мене прийшов

Від чужих  полум’яних очей.

Як я словом одним

Можу щастя чиєсь загубити

І когось приректи

На самотність холодних ночей?

Не кажи мені слів,

Не повторюй того, що казав ти

Іншій жінці колись,

Як хотів її серце здобуть.

Ти мене не зустрів

Ні сьогодні, ні вчора, ні завтра.

Ти мене не зустрів.

І забудь мене, чуєш, забудь.

Ти стоїш і мовчиш,

Мнеш схвильовано свого кашкета.

Все у тебе пройде

І, як повінь весняна, мине.

З себе ти не вдавай

Ні романтика, ані поета.

Я тебе не люблю.

Але й ти не кохаєш мене.

Повернись та й іди.

Я тебе проводжати не буду.

Сам дорогу знайдеш.

Так, повір, буде краще обом.

Обіцяю тобі,

Що ту зустріч сьогодні ж забуду.

Не згадаю тебе.

Не згадаю ні злом, ні добром.

 

Джерело любові

Я думала, що я вже відцвіла,

Що вже пов’яли барви кольорові,

А ти повів мене до джерела

Великої останньої любові.

Я так бездумно за тобою йшла,

Я так бездумно вся тобі корилась,

Аж поки із ясного джерела

Холодної води я не напилась.

Вода мені за комір потекла

І свіжістю холодною запахла.

Як добре, що повів до джерела,

Допоки я від туги не зачахла.

Я ожила, я знову зацвіла,

Відчула поклик збуреної крові.

Хай кожен з вас шукає джерела

Великої і справжньої любові.