Візьми у сни

Мрією моєю стань,

Єдиною на все життя.

Не треба твоїх зізнань.

Я не вірю в твої почуття.

Піснею моєю будь,

Найкращою з моїх пісень.

Забудь або не  забудь,

Люби хоч мить, а хоч день.

Розум застережно спить,

А серце слухати не слід.

Минеться, переболить

Десь там аж на схилі літ…

А може й не переболить,

Осяде смутком на душі,

Та це була найкраща мить,

Її забути не спіши.

Заздрю інколи собі.

Таке не кожному дано.

Якщо байдужа я тобі,

То викинь спогад за вікно.

Казкою моєю будь,

Розказаною восени.

Як осоружна, то забудь,

Як люба, то візьми у сни.

 

Приснюсь тобі

Я приснюсь тобі, козаче,

У серпанковій намітці,

У зеленім оксамиті

Чи у колірних стрічках.

Ти подивишся – й забудеш

Все, що думав до сьогодні,

І підеш за мною слідом

По розгонистих стежках.

Привітаю, приголублю

І махну тобі рукою,

А ще, може, заговорю,

А ще потім посміхнусь.

І твоє бентежне серце

Вже не знатиме спокою.

Ну, а я до тебе більше

Вже ніколи не вернусь.

Чи було це, чи наснилось –

То вже наша таємниця.

Ти нікому не розкажеш

Й сам, напевно, не збагнеш.

А чому все не здійснилось,

А чому і досі сниться –

Бо минають наші роки,

А любов не має меж.

Ой, ви, очі, очі сині,

Чи у сні, чи може в казці,

Залишайтеся такими,

Як були багато літ.

Почекай на полонині,

Моя доле, моє щастя,

Я прийду обов’язково,

Хоч приходити не слід.

 

Я більше твоєю не буду

Я тобі вже більше не вірю.

Ти нічого мені не кажи.

Я любов по вітру розвію,

Сірим попелом по межі.

Я не вірю жодному слову

І жодній твоїй мольбі.

Нехай це було випадково,

Та інша всміхалась тобі.

Ти її обнімав за плечі,

Цілував так ніжно її.

Наді мною сміявся вечір

І плакали солов’ї.

Поплачу, та не забуду,

Вирву з серця пекучий біль.

Я більше твоєю не буду,

Хіба що наснюсь тобі.

 

Мене матуся застерігала

Мені так гарно, коли ти поряд,

Шаліє серце, пашить лице.

Нехай собі люди, що хочуть, говорять.

Ми будемо разом, ти знаєш це.

І будуть квіти пливти по веснах,

І будуть весни пливти по літах,

І світ прекрасний, і світ чудесний

Злетить наді мною, неначе птах.

Зірву ромашку і поворожу

І одурю себе хоч на мить,

Чи заспокою, чи розтривожу

Те бідне серце, що так болить.

Чи всі дівчата на мене схожі?

Чи я не схожа на всіх дівчат?

Згубити душу не кожна може.

Чому ж ромашки про те мовчать?

Мене матуся застерігала,

Що хлопцям вірити – то шкода.

А я повірила і не знала,

Чи обмине мене та біда.

Напій весільний під ноги вилий

І більш нічого не говори.

Я тобі вірю, мій хлопче милий.

Не одури мене, не одури.