Ще один спогад

Пручаюся, як можу. Не корюся

І згадую, далекий мій, той час…

Що ми не разом – тим я не журюся,

Бо хто те зна, чи склалося б у нас…

Все те було до болю не звичайне,

Аж чемріє ще й зараз голова…

Шуміло море, і летіли чайки,

І ти казав мені якісь слова,

Такі палкі, як оте кримське сонце.

Чи вірила – не знаю. Може й ні…

І думаю тепер: чи був не сон це?

Невже те все наснилося мені?..

Ні, не наснилось. Це було насправді.

Євпаторійські тихі вечори…

Тоді я не дивилась в очі правді.

А ніч на нас дивилася згори…

Я не хотіла думати, що буде.

Життя розставить все – і буде лад.

Приїду – і новий почнеться будень.

Ніщо не повертається назад…

 

Хоч день, хоч мить…

Сиджу, неначе на обміжку,

Вдихаю вітер польовий.

А вірші просяться у книжку.

От знову… Вигулькнув новий.

Когось весна зачарувала,

Комусь сміялася зима,

А мені осінь готувала

Те, чого вже давно нема.

Ти, осене, така правдива,

Аж сумно робиться мені.

Не пошкодуй для мене дива,

Поклич із гаю всі пісні.

Вони живуть там, я те знаю.

Знайомі чую голоси.

От тільки я вже не співаю:

Нема у голосі краси.

Чи заспівати?.. Сором! Сором!

У всьому є своя межа…

А роки дивляться з докором.

От тільки серце незважа.

Воно ще дихає любов’ю.

А де любов, там і пісні.

Шепоче муза в узголов’ї:

– Ти не корися сивині.

– Я й не збираюся коритись.

Лише минуле… Так болить…

Та що вже плакати й журитись?

Прожити б ще хоч день, хоч мить…

 

Спогад для обох

Туркотіли для нас голуби,

А вночі шаленіли цикати.

Хоч люби мене, хоч не люби,

Я в тобі не шукала розради.

Нас звело на часинку життя,

Потім ми розминемось на завше.

Не шукаю твого співчуття.

Розійдемось, чогось не сказавши.

Так хотіла чи доля, чи Бог,

Чи самі ми з тобою хотіли,

Щоб для нас голуби туркотіли –

Гарний спогад для нас обох.

 

Долюби

Долюби мене наостанку,

Доцілуй мої спраглі губи.

Я не схожа на ту Тетянку,

Що колись шепотіла «любий…»

Ну то й що з того, що не схожа?

Вже ж і ти парубок не колишній.

Відцвіла наша пишна рожа,

Облетів давно цвіт із вишні.

Долюби мене цвітом білим,

Докажи мені слів оману.

Я не зватиму тебе милим,

Та любити не перестану.