Жінка може все

Наперекір зимі

Я вирощу бузок.

Покличу чаклунів

З усіх своїх казок.

Я кригу розтоплю

І розтоплю сніги,

Травою застелю

Заквітчані луги.

А ти запам’ятай,

Що жінка може все:

І зиму приведе,

І весну принесе.

І виростить бузок

Зимі наперекір.

Сама, без чаклунів

Полине аж до зір.

Бо жінка не слабка,

Це довели віки.

Придумали таке,

Мабуть, чоловіки.

Від жінки цвіт садів

І облаштунок хат.

Як хочете собі,

Я – за матріархат.

 

Бабуся

Бабуся пише про любов.

Сміються внуки.

А діти знизують плечима:

Хай собі пише.

Десь вітер явори колише

І мерзнуть руки.

Вже осінь ходить за плечима.

Тиша, тиша…

І дощ пішов…

 

Бабусі є про що згадати

За стільки років.

І пам’ятаються всі дати.

Нечутно кроків…

То ходять мовчки без докору

Її бажання.

Ти постаріла дуже скоро,

Бабуся Таня.

І про кохання якось незручно

Тобі писати.

Сміються внуки, смієшся штучно

Чомусь сама ти.

А осінь ходить,  а осінь бродить,

Як давній спомин.

Тебе шукає і не знаходить.

Гуде у комин…

 

І в дев’яносто літ…

Я буду жінкою і в дев’яносто літ…

Не хочу думати, що слід, а що не слід.

Завихриться – аж серце запече,

Та хтось торкнув розважно за плече.

– Чи ти забула? В косах сивина…

– То й що потому? Я така одна.

Що ті проблеми, більші і малі?

Такої більш не буде на землі.

Не хочу думати, що слід, а що не слід.

Я буду жінкою і в дев’яносто літ.