Самотність (розмова з собакою)

Виє собака на місяць

Чи так на якусь біду.

Я до того собаки

Без остраху підійду.

– Чого ти виєш, собако?

Чи сумно тобі? Чого?

І раптом пес забалакав,

І я зрозуміла його.

Ретельно все з миски виїв

І тихо сказав:  – То не я.

Не я то на місяць вию.

То виє самотність твоя.

– Та ж я не одна, собако.

Зі мною мій чоловік.

– Самотність буває всяка.

Хто до якої звик.

 

Сни самотньої жінки (коротка історія одної жіночої самотності)

Сон самотньої жінки… Липовий…

Бачить кучері, вишиванку…

Від такого сну потім лихо їй.

Буде плакати аж до ранку.

Бо не сон то. Далеким спогадом

Обізвалась весна бузкова

І забилося серце молодо,

Наче мрія її казкова.

За вікном тихий дощик скрапує.

Розлучились, недолюбивши.

І тепер свої сни виплакує

В самоті серед млосної тиші.

Може б краще… Та звідки знати,

Що нам краще, а що нам гірше?

Якби вміла вона малювати

Чи писати згорьовані вірші.

Та картини малюють художники,

А вірші пишуть поети.

Вона ж хоче свій сон продовжити

В самоті посеред планети.

За вікном тихий дощик скрапує,

Тихий легіт троянди тішить.

А вона свої сни виплакує

В самоті своїй серед тиші…

Сон самотньої жінки… Березовий,

Перевитий гінкою ожиною.

Може, надто жилося тверезо їй,

Що не стала чиєюсь дружиною.

Тільки що без потреби журитися

І згорьовані вірші писати?

Не судилося їй одружитися,

Не судилось дітей колисати…

Може, все  ще на нього надіялась,

Що згадає її та й повернеться,

Доки молодість не розвіялась

Й нанизалася літ ціла вервиця.

Ранок пестив її здивовано:

Нінащо вона не нарікає.

Жінка гарна ще, як намальована,

Ще надіється і чекає…

 

Мені наснилася Мавка

В мій сон заглянула мавка.

Не та, що у Лесиній «Пісні»,

А та, що у горах родилася,

Що з гірського потічка напилася,

Росою ранковою вмилася.

І стала красуня казкова,

Наче зіронька світанкова.

– Ти щось хотіла, Мавуню? –

У сні я її запитала.

– Хотіла тебе попросити,

Щоб пісню мене ти навчила.

– Яку ж тебе пісню навчити?

Ти й так забагато їх знаєш.

– А ту пісню, що ти співала,

Я не знаю й не чула ніколи.

Твого співу заслухались гори,

Задивився туман на тебе,

Грім сховав свої блискавиці

І заслухався зачудовано.

В пісні тій про любов співалося,

Про дівочу радість і квіти.

Серце пташкою озивалося

І хотілося в небо злетіти.

Якби я ту пісню знала,

Заспівала б її вівчареві,

Що пасе він на полонині

Свої ясні, як сон, отари.

Та ще грає він на флоярі.

Та як грає! Аж серцю любо.

– Але ж мусиш ти теє знати,

Що для вівчаря ти – згуба.

Мавка ти, а йому потрібна

Та, що стане його дружиною.

– То колись, то потім, а зараз…

Заквітчаюся я калиною,

Закосичуся зіллям-рутою,

Обів’ю його, закручу його,

Стану чарами і отрутою,

Стану хмелем, бо я люблю його.

Кожна квітка просить любові,

Кожна зірка тремтить у млості.

Як ту ніч в самоті здолати?

Як той день без любові прожити?

Вміє Мавка зачарувати,

Вміє Мавка заворожити.

– І не жаль тобі того хлопця,

Що його зчарувати хочеш?

– Що жаліти? Він буде щасливий.

Він пройде крізь дощі і зливи.

Він зазнає такої любові,

Про яку лише мріяти можна.

Так хотіла б істота кожна,

Та не всім це дано, не всім.

Так навчиш ти тієї пісні,

Що проймає серце до деньця?

– Я, Мавуню, навчу, якщо хочеш,

І співай її для любові.

Пісню ту  я сама придумала

І сама її заспівала.

Я ту пісню тобі подарую,

Щоб вона зосталася в горах.

Я навчу, бо пісні народжуються,

Аби їх для любові співати.

– А для чого родяться хлопці?

– Аби їх любити, Мавуню.

– То чому ж ти мені дорікаєш

Вівчарем, що запав мені в душу?

– Я тобі дорікати не можу,

Та застерегти тебе мушу.

Бо любов у Мавок швидкоплинна,

Як потік, що лине з гір високих, –

Як закрутить, як замчить у вирі,

Начувайся, хлопче, пропадеш.

– Хоч любов у Мавок швидкоплинна,

Та зате така палка і щира,

Що такої в світі не буває,

Що такої в світі не знайдеш.

Ми співали з Мавкою до ранку,

І чомусь так добре нам співалося,

Аж стрункі смерічки дивувалися,

І вдягла берізка вишиванку.

Пісню ту відлунювали гори,

І туман поклав її до тайстри,

Миготіли, дивувались зорі,

Здалеку нас слухали чугайстри.

Чув її вівчар на полонині

І до ранку вже не міг заснути.

В горах пісня та живе донині,

Та  її не кожен може чути.

Тільки жаль, що сон цей закінчився,

Закінчилась та химерна казка.

Чи була ти, Мавко, чи наснилась?

Ну прийди у ясний день, будь ласка.