Ближче до весни

Рудохвоста білочка

В теплому дуплі,

Туляться до матінки

Діточки малі.

Білченятам хочеться

Стрибнути на сніг,

Та матуся лагідно

Зупинила їх.

– Ви куди зібралися?

Там мороз тріщить.

Зайчик преляканий

Під кущем тремтить.

Дуже жаль вуханьчика.

Йшов би у тепло.

Он ніким не зайняте

Гарне є дупло.

Та не вміють зайчики

По деревах лізти.

Та й запасів в них нема,

Нічого їм їсти.

Підростіть ще трішки.

Ближче до тепла.

Їжте он горішки,

Я вам припасла.

І грибами ласуйте,

Додивляйтесь сни.

Скільки того часу йде –

Ближче до весни.

 

Розбудили бабака

Спить бабак

Солодко так.

Гарний сон йому сниться.

Нібито прилетіла синиця

І заспівала,

Защебетала:

– Прокинься, бабаче,

Весна за тобою питала.

Прокинувся бабак

Неохоче так.

І справді хтось його будить.

Та це ж люди.

І ніяка це не синиця.

– І чого їм не спиться?

Дивилися б сни

До весни.

Так ні.

Не дають спокою мені.

Бо їм конче хочеться знати,

Коли весну чекати.

Весна буде рання.

Дайте ще поспати.

 

Піжмурки

Ходить мишка по під хату,

Грає в піжмурки із татом.

Тато за ріг –

Мишка сюди,

Тато сюди –

Мишка туди.

От якби кота я мав,

Він би мишку вполював.

 

Я літаю!

– Матусю, я літаю! Ви не вірите?

– Чому ж не вірю? Й я колись літала.

А потім вітер утомився віяти –

І я тоді літати перестала.

Ти народилась потім. Стало ніколи.

З дітьми чимало клопоту й мороки.

Якби у мам… ну хоч якісь канікули,

А то усе життя самі уроки.

– І що, матусі зовсім не літають?

– Лиш коли діти їх беруть з собою.

– О, я візьму тебе, моя хороша,

І ми полетимо удвох з тобою

Далеко звідси, у щасливу казку.

– А хто ж корову нашу нагодує?

І песика, і котика, і квочку…

Не можна. – Ми і їх візьмем з собою.

– Ти в мене добра дівчинка, я знаю.

Літай, дитино, поки ще літається.

Та повертайся, пам’ятай про мене.

А зараз спи. У снах усе збувається,

Найпотаємніше і незбагненне.

І поки діти уві сні літатимуть,

Їх матері тут на землі чекатимуть.