Приколиши

Ходи, коте, до хати

Колискову співати,

Колискову співати –

Нам дитя колисати.

Як дитина засне,

Приколишиш і мене.

Я котів теж люблю.

Чомусь довго не сплю.

Натрудилася я,

Притомилася я.

Примуркочи мене,

Приколиши мене.

Вранці дам молока.

В мене вдача така:

Казку – ляльці,

Молоко – няньці.

 

Пояснив

Ходить котик по грядках,

Щось шукає по рядках.

– Скажи, курочко Коко,

Де росте тут молоко?

Курочка регоче –

Аж крилами тріпоче.

– Чи ви бачили такого

Кота смішного?

Кудкудак! Кудкудак!

Ти просто дивак!

Скільки, котику, тобі літ?

– Я переше літо дивлюся на світ.

Потім він спитав у пса:

– А де росте тут ковбаса?

– Діло, бачиш, не просте.

Молоко тут не росте.

Коли господиня попросить,

Їй корова з поля приносить.

А ковбаси ростуть в магазині

І в холодильнику нашої господині.

Тепер котик буде знати,

Де ковбаску шукати.

 

Про маленьке кошеня

– Я маленьке кошенятко,

Дошкуля мені зима.

Ані мами, ані татка, –

Нікогісінько нема.

Добре, що хоч тьотя Оля

Мені їсти принесе.

Отака котяча доля.

Голод, холод, – От і все.

Я пухнасте, попелясте,

В мене хвостик – як батіг.

Можу я отак пропасти,

Бо ж зима, мороз і сніг.

Чи нема у вас потреби

Мати вдома кошеня?

То візьміть мене до себе.

Я вмиватимусь щодня.

Я не дам вам сумувати,

От побачите, візьміть.

Будем разом пустувати

Кожен день і кожну мить.

Я вже вмію муркотіти, –

Намуркочу казку вам.

А коли у вас є діти,

Я навчуся їх глядіти,

Забавляти, присипляти,

Колисанку їм співати.

Що б про мене не казали,

І нікому, щоб ви знали,

Я їх скривдити не дам.

Дядечко спитав у тьоті:

– Може, візьмем?  – Що ти, що ти!

Це морока.  – Але й втіха

І домашня радість тиха.

Ну, ходи, малий. Киць-циць.

Є у нас синочок Гриць.

Він тобі зрадіє дуже.

Тільки от що, любий друже,

Налаштуйся, чемний будь,

Дряпанки свої забудь.

Захищатись – то одне,

Коли хтось тебе дряпне.

А без потреби

Дряпатись не треба.

Істину затям просту:

Хто дитині робить шкоду

Своїм примхам на догоду,

Той дістане по хвосту.

 

Мама свариться

Дощ іде, грім гримить,

Не вщухає ні на мить.

Ні стежок, самі калюжі.

Кіт вже змок, а я не дуже.

Вибіг я аж он куди,

Щоб хоч трішки змокнути.

Мама свариться,

Паском грозиться,

Вибігла з плащем,

Щоб не мок під дощем.

Вийшла з парасолькою,

Щоб не бігав за Олькою.

Буде бити хворостиною,

Щоб не бігав за Христиною.

 

Кіт води боїться

Ходить кіт

Без чобіт,

І навіть не в тапках,

А на босих лапках.

Як тому котику зрозуміти,

Що лапки інколи треба мити?

Мама з котиком свариться,

А котик просто води боїться.

А чого води боятися?

З тебе, котику, будуть сміятися.

Хлопчики і дівчатка,

Курочки і курчатка,

Півень-розбишака

І сусідський собака,

Знає про те

Вулиця вся:

Хто не вмивається,

Той порося.

 

Не сваріть котика

Не сваріть котика. Він ненароком,

Нехотячи зовсім, розбив вашу вазу.

Він хотів її просто посунути боком,

А вона впала й розбилась відразу.

Котик не знав, що вона розбивається.

Стояла собі – то нехай би стояла.

А тепер котик від вас ховається,

Бо знає киця, чиє з’їла сало.

Не сваріть котика, що обдер вам канапу.

Він просто хотів трохи кігті сточити.

А ще й до всього загнав тріску в лапу.

А ви ще хочете його сварити.

Його образила ваша канапа.

Поможіть йому, бо він плаче.

У нього болить скалічена лапа.

Отаке воно, те плем’я котяче.

Інколи нашкодить. Та що робити?

Можна тільки зітхнути тихенько-тихенько.

Та чи вміє так віддано хтось любити,

Як любить ота істота маленька?

Ляже біля вас близенько-близенько,

Намуркоче сон або тиху казку,

І на серці стане і любо, й тепленько,

І відчуєте ви ніжність і ласку.

В домі затишок і екзотика.

Навіває сон тиша сама.

Заведіть собі маленького котика,

Коли у вас ще нема.