Матерям (матері минаються)

Матері минаються, як весни.

Їх запам’ятати поспішіть.

Кожен день із матір’ю чудесний.

Ви їй хоч рядочок напишіть.

Матері минаються, як літо,

Тільки залишається тепло…

Спогад може душу відігріти:

Це було? Чи може й не було?..

Матері осінніми дощами

Прибивають порохи доріг.

З ними ви чомусь не попрощались,

А вони – ваш вічний оберіг.

Матері минаються, мов зими

В теплій хаті край свого вікна.

Мати образ все життя нестиме,

Все життя чекає вас вона.

Матері вас все життя чекають,

Тільки ви до них не спішите.

Вас дороги кличуть і вітають,

Але мати все-таки святе.

Вам дано се потім зрозуміти,

Як на захід схиляться роки.

Поки матері живуть, ви – діти.

А вже потім ви самі батьки…

 

Пили воду з криниць

( Лідії Окоменюк – товаришці мого дитинства)

Ми з тобою жили від весни до весни,

Одна одну завжди розуміли.

Нам з тобою однакові снилися сни,

Та ми їх розгадати не вміли.

Нам під ноги ніхто не стелив спориші,

А каміння і терни колючі.

Та були  в нас пісні – то запас для душі,

Часом трепетні, часом болючі.

А коли заболить, а коли запече,

Допоможуть нам ліки відомі:

Соловейки в садках,

Образи в рушниках,

Теплий затишок в рідному домі.

Поміж нами, либонь, не було таємниць,

Ми звіряли дівочі секрети.

Пили воду з джерел і з глибоких  криниць,

Жаль, про нас не писали поети.

Так, поетів у нас поблизу не було.

Тільки я свої вірші писала.

Про любов і про нас, і про наше село,

Ще там трохи щось фантазувала.

Хлюпотіла вода, і кричали стрижі,

І спадала роса вечорова.

Сумувала за мною, ти чесно скажи,

Коли я від’їжджала до Львова.

А коли вже щастило зустрітися нам,

Для розмов бракувало так часу.

Знала всіх моїх друзів ти по іменах,

Знала учнів ти з нашого класу.

Половіли жита, і минали літа,

Нам лелеки приносили весни.

Босі ноги в росі, пишна квітка в косі,

Світ такий неймовірно чудесний.

Ті купальські пісні сняться й досі мені,

Сниться й досі любов недопита.

Пролітають галопом літа на коні,

Стукотять невгамовні копита.