Прощають матері

Прощають дітям матері

Їхні провини:

І свої сльози гіркі,

І свої сивини.

За гріхи дітей прийняти

Готові покуту,

Тільки б обняти

І добре слово почути.

Та не дано.

Далеко діти.

Лелеки давно

З вирію їй

Приносять привіти.

Минають весни,

За веснами зими,

Минають літа.

Серце матері

Через екватори

Не доліта.

Океани шумлять хвилею,

Небеса манять чайкою білою,

Та мати не може злетіти.

Повертайтеся, діти.

Осушіть їй сльозу полинову

І скажіть рідне слово «мама» –

І зникне висока брама,

Й ви маленькими станете знову.

 

Пробачте, мамо ( моїй матері )

Пробачте, мамо. Я вже Вас пережила.

Дивитися на світ від того сумно.

Вже сивина мені у коси залягла.

Волосся фарбувати – не розумно.

Нехай вже краще буде так, як є.

Це надбання непрохане моє.

Та сивина… то скромний мій здобуток.

Моя сльоза, моя журба, мій смуток.

Мої сини – і радість, і покута,

Онуки Ваші, мамо. Плоть від плоті.

Моя молитва Господом почута.

А решта буде потім.

Мені багато зим, ще більше літ…

Я не завжди робила те, що слід…

Хоч знала, мамо. Ви мене навчили.

В житті грошей ми з Вами не лічили.

Не мали що лічити. Так було…

Зате в родині берегли тепло.

У нас в родині панувала згода,

Хоча й не обминала нас негода.

Ділилися черствим шматком і словом,

І піснею, а часто і сльозою.

І босі ноги, скупані росою,

Потріскані були не випадково.

Моє дитинство… житні галушки,

Та й то було для нас, дітей, за свято.

Зате росли за хатою грушки.

Їх посадив ще до війни мій тато.

• Щоб хлопці не ходили по садках.

Але чужі садки! Така спокуса!

А в хаті образи у рушниках.

Колядували, славили Ісуса.

І хто б там боронив, то все пусте.

Ми святкували наші славні свята.

Таки з війни ми дочекались тата.

А решта… на городі все росте.

Пробачте, мамо. Вас давно нема,

А я живу. Так Бог мені відміряв.

Ще якби хтось в ідею нашу вірив.

Бо я вже в ній зневірилась сама.

 

І сумує батьківська хата

Я живу в батьківській хаті,

Котрої давно вже нема.

А за хатою вишня колишня.

Я до неї іду крадькома.

І зриваю ягоди спілі,

Повні соком, солодкі на смак.

І вареників мама в неділю

Ще наліпить. Це смачно так…

 

Я іду закосичена й боса,

Відчуваю тепло землі.

А на трави вже впали роси.

«По Іллі, – кажуть, – то й по теплі».

І вітається соняшник спілий.

– Ти мене пам’ятаєш? Привіт!

І розцвів тюльпан запізнілий,

Той єдиний на цілий світ.

Незабаром вже прийде осінь,

Листопад замете стежки.

Ходить вітер, холодний і босий,

Без доріг іде, навпрошки.

Я була і щаслива, й багата,

Хоч не знала того й сама.

І сумує батьківська хата,

І вишня, котрої нема…