Мамині сльози гірчать полинами
Підростають всі три її любі сини,
Докидають у коси її сивини.
Очі в росах,
Срібло в косах…
А весни у вирій летять,
Бо нічого їм тут робити.
Ця жінка не хоче любити
Нікого, крім власних дітей!
Агей!
Зорепадами,
Листопадами,
Залицяннями,
Потім зрадами.
Так судилося їй на віку.
Ходить зрада у шлюбнім вінку.
Тільки коси
Змили роси,
А сльози падали,
І ставали зорепадами,
І ставали самоцвітами
Поміж травами і квітами.
У неї не було нікого, крім дітей!
Агей!
А мамині сльози, кажуть,
Зовсім нічого не важать.
Тільки гірчать полинами
За доньками і за синами,
За своїми і за чужими.
Плачуть закохані рими,
І пісні , що про матір співають,
Блякнуть й кудись зникають.
Повертайтеся, діти, додому,
Не бійтесь ні вітру, ні грому.
Вас чекає засмучена мати,
Поспішайте її обняти.
Не везіть матерям обнову,
Осушіть їх сльозу полинову,
Бо найвищі на світі істини –
Материнська любов без відстані.
Материнська любов
Болить, бо ти мій син,
До розпачу, до крику.
Образа не живе,
Лишилась гіркота.
Прощають матері
Любов свою велику,
Рабинями живуть
До смертного хреста.
Нічого не кажіть,
Бо вас не зрозуміють,
Подумають, що ви
Блазнюєте для всіх.
Лиш тільки матері
Любити так уміють,
А доньки і сини
Хай люблять дітей своїх.
Дай, Боже, на землі
І спокою, і миру.
Хай квітнуть солов’ї
В розвеснених гаях.
Дай, Боже, нам любов,
Таку палку і щиру,
І хай вона живе
В розквітлих солов’ях.
Написано цей вірш
У присмерку любові,
Хай він переживе
Беззахисну мене.
Нехай живе любов
У трепетному слові,
Хай ту святу любов
Образа обмине.
Без Вас, мамо…
Теплі руки моєї мами,
Жорсткі, як сухі листочки.
Не жаліла нічого для дочки.
Лагідніша ставала з роками.
Клопоталася про онуків,
Чепурила малу свою хату.
Спочивали тільки у свята
Її натруджені руки.
Мені, мамо, так часто бракує
І Вашої пісні й поради.
Прийдіть хоч у сон, Бога ради,
Бо поруч самотність крокує.
Розчешіть мої сиві коси
Й по-дівоцьки вкладіть на голову.
Я давно вже не ходжу боса,
Та без Вас, мамо, так мені холодно.